Моя матір не хотіла щоб я народила їй внучку, а тепер проситься спілкуватися з дітьми

Я завжди вважала свою матір прекрасною і люблячою жінкою. Вона трепетно відносилася до дітей. 2 роки назад я народила першого внука. Вони душі в ньому не чаяли разом з дідусем. Купували все, дарували, коляску дуже дорогу привезли, речі нові, потім фрукти почали возити.

Але через 4 місяці після народження сина я завагітніла вдруге. Ми поговорили з чоловіком, не знаю правда навіщо адже питання про те щоб позбутися дитини і не стояло навіть. Саме тому не стали спішити і розповідати всім про ці події. Але зовсім скоро мене почало нудити, мені треба було лишити з кимось старшого, щоб піти до лікаря, а ще я випадково лишила результати УЗД, раз вже така справа, то і розповіла батькам все.

Чекала на поздоровлення, або як мінімум радість в очах, тато сказав ну що ж, наше, будемо ростити, а от мама.

Яких тільки слів вона не наговорила мені, особливо про мій стан. Вперше я не могла повірити, що переді мною стоїть моя мама, жінка, яка мене народила і виростила, яка тремтячими руками допомагала мені з старшими сином.

В результаті моя вагітність проходила дуже важко, ніхто не збирався мені допомагати, але я не просила, я вважаю, що ми самі маємо ростити дітей, я і так вдячна за те, що так допомагали зі старшим. Та і не допомоги я чекала, не грошей, а моральної підтримки, але мама сказала, що ми поспішили і треба було щось з “цим” робити поки не пізно.

У дітей різниця рік і 1 місяць, мені важко. Мама не приїжджає. А недавно спитала дозволу чи можна приїздити до внуків. Але я не знаю як пробачити, адже вона так обзивала цю дитину, такі слова казала, не хотіла її, а тепер сама хоче, і навіть не перепросила.