Моя мати почала накручувати мого сина проти мене же. Як пов’язана любов матері зі скотським ставленням сина / дочки і навпаки? Розповім власну історію з життя.

Мої складні відносини з батьками і своїм дорослим сином…

Як пов’язана любов матері зі скотським ставленням сина / дочки і навпаки? Розповім власну історію з життя.

Я – нелюбима дитина в сім’ї: голодувала, в школі сама собі на одяг заробляла, били і т.д. Так, я самостійна, ніж мої батьки активно користувалися: відбирали у мене речі, щоб самим користуватися ними, крали мого сина, накручували його проти мене. Забезпечені батьки у мене, до речі. А освіту я отримувала вже за свій рахунок, мені навіть школу не дали закінчити, до слова.

Любові до батьків у мене немає. І бажання з ними спілкуватися – теж. Коли їм щось треба, вони зображують любов і кажуть: «Як же ми з тобою будемо справлятися з проблемою?» Одного разу я почала відповідати: «Ми? Хто ми? Немає ніяких «ми». Я зі свого боку проблему вирішувала, чекаю ваших рівноцінних дій, а якщо не буде ваших дій, то я далі і пальцем не поворушу ». І якось легше жити стало, коли ось так почала поводитися. Перестали гроші видоювати і нерви менше мотають.

А тепер друга історія. Мій син ріс в достатку, я дала йому якісну освіту, підтримувала, але в той же час вчила, як це було можливо, самостійності. До слова, мої батьки вчили його зворотному і кожен день його ловили біля дверей і вибивали інформацію, як його справи, що він робить і інше.

 У мене було 20 років війни за сина, якого переконували не отримувати освіту, розповідали, що мама – дурепа і т.д. Він закінчив університет, знайшов роботу, одружився. Моя мати знюхалась з моєї невісткою, обидві накрутили сина, і він вперше в житті наговорив мені гидот, ображав, намовляв, коротше, всі слова моєї матері про мене я почула від нього, раптово. Все це він зробив, коли я хворіла, лежала, не встаючи, сповзала тільки на горщик біля ліжка, лежала мовчки і готувалася до смерті, тому що ніхто – ні мої батьки, ні син з невісткою – мені навіть їжі не приносили.

Ага, так ось, вже другий рік я з ним не спілкуюся. І спілкуватися з ним у мене бажання немає. Як і з моїми батьками.

У чому моя провина? У тому, що виконувала в повній мірі материнський обов’язок на очах у своєї матері? І стала жертвою її заздрості? А чому я не хочу спілкуватися з моїми батьками? Тому що ставлення до дітей у них, як до худоби, все тільки в свій рот і свою кишеню у них набивалося. І мені дивно, що діти, яким в дитинстві недодали і оббирали, виростаючи, люблять батьків. Немає у дітей любові до батьків таким, якщо заглянуть в свою душу – одні образи і нав’язане почуття неіснуючого боргу.