Моя мати втручається в мої особисті відносини і налаштовує дочку проти мене. Історія не вигадана, це, на жаль, зараз реально відбувається в моєму житті

Є я, у мене дитина від першого шлюбу – дівчинка 7 років. Я зустрічаюся з чоловіком, з яким сподіваюся створити сім’ю. У мене дитина-підліток – і у нього дитина, яка живе з ним.

Діти між собою ладнають, його дочка зі мною теж знайшла спільну мову. Загалом, вирішили ми разом пожити, спробувати. Здається, все вийшло, незабаром повинні скоро переїхати.

Поки я живу з мамою. На самому початку нашого знайомства моя мама просто полюбила мого обранця. Тільки й розмов було, який він хороший, і який козел мій колишній, і яка дочка у нього розумниця, який він молодець-батько, і ось я така дурна повинна жити і радіти, що мені так пощастило. Як тільки моя мама зрозуміла, що все серйозно і до минулого життя немає повернення, якось відразу любов ця неземна з її сторони і закінчилася.

Почалося все з причіпок до грошей. На її думку, хоч ми без року тиждень разом, але він повинен давати мені хоча б 10 тис. на місяць. Почалося то все з цього, але далі стало гірше. І аура у нього не така, і щось в ньому не так, і якось йому так дитини-то залишили, і тебе-то він напевно обпоїв чудодійними травами, причарував. Дружину свою колишню, напевно, з’їв і закопав, а замість неї зараз інша людина з його ж дитиною спілкується. Це все реально, я нітрохи не перебільшую!

У моєї матері реально все як в серіалі: і дивиться він на мою дочку «не так», і не любить, і інші жахи.

Перелякала всіх родичів, але вони, поспілкувавшись з ним, зрозуміли, що в принципі чоловік не багатий (та й самі ми не олігархи), але хороший, дітей любить, вони до нього тягнуться, грають і інше. Сім’я у нас велика, дітей багато у родичів.

І ось настав момент істини: я переїжджаю. Нові меблі, ремонт та інше. Дитина моя на самому початку наших відносин дуже шанобливо ставилася до мого вибору. Вона не маленька, розуміє, що мама хоче сім’ю. Ми з  нею про це довго і спокійно говорили. Але тепер моя мама і моя колишня свекруха в один голос нацьковують дитину, що дядько поганий, умови для житла погані (звідки тільки такі панські замашки?).

У підсумку вона ні з ким з них не вітається. Дитячий психолог каже, що дочка тепер вважає, що мама її кинула. Моя мама взагалі не соромиться у висловлюваннях і лайки при моїй дитині і всіляко критикує мого коханого. Звичайно, все їй дозволяє, мене критикує, а якщо я забороняю, то вона обов’язково дозволяє.

Моя дочка теж не дурна, помітила момент і користується «привілеями»: уроки робить абияк, телевізор майже без контролю, музика на повну гучність, інтернет, чіпси і газована вода скільки влізе.

Звісно, мама погана, тому що лається і забороняє, а бабуся гарна, тому що дозволяє майже все.

А вчора дочка раптом каже мені: я нікуди не поїду, мама, ми дорослі люди, я тебе кидаю! Я в сльози. Було ж все нормально.

Я свою маму дуже люблю і поважаю, всіляко їй вдячна за все, що вона для мене робила і робить. Але я не маю права жити своїм життям. Я повинна жити одна (бо всі мужики мене не гідні), присвячувати своє життя тільки їй і дочці. І коли дитина вже є – живи заради неї і радій, а про себе забудь. Перший раз за свої 33 роки я зробила по-своєму – і ось результат. Що робити, просто не знаю.

Мама моя страждає від високого тиску. Щоразу вона мені дзвонить і каже: мені погано. Раніше я мчала додому або просто нікуди з дому не ходила, зараз же говорю, що я не лікар, викликай швидку. Або приїжджаю її «рятувати» зі своїм чоловіком. Як тільки вона його бачить, починається скандал, швидку вона відмовляється викликати, всіляко мене лякає, мовляв, поїдете, я одна, лікаря викликати нікому, страшно.

Я все розумію, але знаю точно, що іноді вона просто прикидається або сама доводить себе до погіршення самопочуття переглядом всяких кримінальних серіалів.

Ось як мені бути? Без дитини я не можу, все життя для неї. Всі знайомі, друзі в шоці,  що я за нею як за маленькою стежу і одну нікуди не пускаю. Взагалі нікуди. Я фанатична мамашка, в школі в батьківському комітеті, у мене взагалі все під жорстким контролем.

Мій чоловік на все це говорить: маму твою поважаю, тому що це твоя мати, але вона проходу не дає, всіляко втручається в наше життя і налаштовує дитину проти мене. Дочка з ним тепер майже не розмовляє, відразу в істерику і сльози. Мені намагається ставити свої умови, шантажувати і погано слухається. Реву вже кожен день, і відчуваю, що доведуть вони мене скоро до нервового зриву.
Що робити?