Моя сестра скаржиться на життя і досі звинувачує у всьому нашу маму, але я пам’ятаю, як все було

Найбільше мене дратує, коли люди роблять вибір самі, а звинувачують у своїх нещастях інших. Хочу поділитися з вами однією історією і дізнатися, як би ви вчинили на місці моєї мами і що б їй тут порадили?

У мене є старша сестра Ганна – доросла жінка з дитячою наївністю. Одружена вона вже багато років, має трьох дітей та чоловіка, відповідальність за яких звалила на свої плечі та мужньо вирішує їхні проблеми. А в її власних невдачах чомусь завжди виявляється винною мама!

“Ну чому мене мама так рано заміж пустила?” — якось обмовилася сестра. Не їй закортіло у 18 років заміж вискочити, а МАМА її пустила!

Ще б заявила, що й чоловіка їй мама знайшла, а не вона сама у 18 років вирішила, що зустріла свою долю!

Мене, наприклад, мама ніколи не утримувала від заміжжя, але вийшла заміж я лише у 30 років, коли зрозуміла, що вже час. Ні, я цим не пишаюся і не хвалюся: так вийшло, що до 20 років заміж не хотілося, а після двадцяти, напевно, включаються мізки і з’являється обачність. І то я не так заміж хотіла, як про дитину мріяла!

Але не все так просто. І сестричка моя кривить душею, коли розповідає, що її мама «пустила заміж». Свою старшу дочку матінка спочатку переконувала, що не варто поспішати із заміжжям. Але Ганна її абсолютно не слухала і погрожувала пуститися берега, якщо не дочекається материнського благословення.

Вони довго сперечалися, але в сестри почуття взяли гору над розумом, і достукатися до неї було неможливо.

Тоді мама почала збирати інформацію та поцікавилася, який будинок у батьків майбутнього зятя. На що закохана скоростигла відповіла, що схожий на наш. Тоді я не розуміла суті питання, але зараз усвідомлюю, що мама питала не через меркантильні задуми, а тому що по вигляду будинку, двору та порядку на ділянці можна судити про те, яким господарем буде майбутній чоловік.

Кохання сліпе – і це ще м’яко сказано! Ні добротним будинком, ні добрим господарем там і не пахло. Щоправда, люди відгукувалися про нареченого сестри як про «товариського і доброго хлопця» — і мама здалася.

Зіграли весілля, і новоспечена дружина почала потихеньку прозрівати. Не погоджувалась мати її заміж віддавати – ображалася донька, видала заміж – теж мама винна виявилася! Що тут скажеш?

Чоловіка сестри здобувачем не назвеш, як то кажуть, де сядеш — там і злізеш. Він не звик дбати ні про дітей, ні про дружину. Сестрі доводиться несолодко. Попри це вона прожила з чоловіком уже багато років. І всі ці роки шукає винних у своїх бідах.

Сестричка вважає, що живеться їй погано не з тієї причини, що вийшла заміж не за ту людину, а тому, що рано!

Багато дівчат виходять заміж у юному віці, але це не означає, що їм із чоловіком обов’язково погано живеться, бо деякі живуть як в раю і можуть покластися на чоловіка. Кожна жінка самостійно робить свій вибір! Або я помиляюсь?

Ганнуся сама обрала собі чоловіка, і я не можу зрозуміти: до чого тут мама? Звичайно, вона могла наполягти на своєму: жодного заміжжя у 18 років! Але поступилася дочці. А як би ви вчинили на місці моєї мами?