Моя свекруха не кричить, не лається, але своїми зітханнями, натяками та скигленням дістане навіть не живого

Я рахую дні до того моменту, як у нашій квартирі закінчиться ремонт, і ми зможемо переїхати. Не можу більше жити зі свекрухою в одній квартирі.

Вона жінка не скандальна, але якщо щось їй потрібно, а потрібно їй завжди, вона задовбає. Ходитиме довкола, зітхатиме демонстративно, скиглить, начебто на абстрактну тему, натякати.

Загалом, повільно, але правильно клює в тім’ячко, поки не з’явиться батіг. Ось чесно кажучи, простіше було б один раз посваритися, ніж вона годинами, як акула, довкола кружляє і нудить.

Причому зазвичай пристає з будь-якими справами, які взагалі не термінові, але у свекрухи свербить в одному місці. То їй полицю треба перевісити, причому терміново.

Двадцять років ця полиця висіла, нікому не заважала, виконувала свою функцію, а тепер свекрусі терміново треба, щоб вона висіла в іншому місці.

– Та мені б її над диваном перевісити, бо в мене там рукоділля лежить. Бувало вже сядеш біля телевізора, а кошик і забудеш. Це вставати, йти діставати, а в мене хворі коліна. А тут просто під рукою все було б, ось краса ж!

Те, що кошик з рукоділлям можна зберігати на дивані, свекруха це не сприймає. Каже, що це одразу створює бардак, у кожної речі має бути своє місце.

Начебто нічого складного, але час вона для цього обрала “слушний”. Ми тоді купували всі матеріали для ремонту, тому цілий день магазинами їздили, потім чоловік перетягував на своєму горбі це все у квартиру на третій поверх без ліфта, а тут мама зі своєю поличкою.

Але вона не лаялася. Тільки якщо раніше вона своє рукоділля раз на тиждень діставала, то тут була постановка щодня.

Свекруха чекала нашого повернення, демонстративно сідала на диван, влаштовувалась там, потім “згадувала” про кошик, з кректанням і стогнанням вставала і з найбільшим мученицьким виразом на обличчі човгала до полиці з кошиком.

Щодня ми спостерігали ці моменти, доки чоловік не психанув та не перевісив цю полицю. Ну так відразу після цього у мами якось різко зник інтерес до рукоділля. Стоїть тепер цей кошик на полиці, припадає пилом.

Або затіяла свекруха прибирання. А я чекаю дитину та іноді бувають дні, коли взагалі не можу встати, тому що спина відвалюється. У мене до вагітності з нею проблеми були, а тут ще додаткове навантаження.

Ну і хто б сумнівався, що саме в такий день свекрусі треба прибиратися. Один день, щоб мене відпустило і я могла їй допомогти, вона не може почекати.

Відразу ж починає чхати від пилу, бардак жахливий. Мені моє здоров’я дорожче, тому я не терпітиму біль і добивати спину заради забаганки свекрухи не буду.

Вона тоді зітхає, підтискає губки та починає прибиратися сама. Але прибирання полягає в тому, що вона підніме три стільці на стіл, витягне на середину кімнати пилосос і лягає на диван демонстративно вмирати – перепрацювала.

Я виповзаю в коридор, звісно, бачу лежачу на дивані свекруху, що страждає, питаю, що трапилося.

– Нічого, дитинко, зараз полежу і приберуся, зараз мені вже полегшає, – ледве живим тоном каже мені мама чоловіка.

Я пропоную перенести прибирання на другий день, коли нам буде легше, але воно слабко махає рукою і шепоче, що не може більше перебувати серед бруду, але я можу йти та лежати. Що я й роблю.

Прибирання з того моменту не рухається з мертвого місця. Зате свекруха шумно вимірює собі тиск, п’є “пахучі” краплі та пов’язує на голову мокрий рушник. Весь цей натюрморт бачить чоловік, котрий повернувся з роботи.

Коротка розмова, ось він вже пилососить, бо інакше мама не заспокоїться.

– Я цей прикол ще змалку знаю. Вона нас з батьком так постійно діставала, тут простіше погодитися, ніж сперечатися, все одно доведеться мені це робити, – пояснив він мені.

А її натяки? У неї подружка купила нове пальто, про що й розповіла, ось тепер і свекрусі треба. Але своїх грошей у неї немає, або жаба душить, я не знаю, але трясе вона його з нас.

То покаже фото подруги в пальто, то “випадково” наткнеться на сайт, де є її розмір і вказана ціна за покупку, то починає зітхати та згадувати, як вона в давні роки витратилась на кросівки для сина, а сама залишилася без зимового пуховика ходила в осінній куртці.

У мене вже від неї око сіпається, якщо чесно. Скоріше б переїхати та не бачити ці вистави, які вона влаштовує.