Мої чоловіки не кличуть мене заміж…

Мені 36. Мрію про дітей. Свій будинок. Хочу щасливого сімейного життя. У серйозних відносинах вдруге. І все як за сценарієм. Хіба що у других відносинах він не алкоголік. Як і тоді, немає ні узаконених відносин, ні бажання мати зі мною дітей, ні планів на майбутнє, ні навіть жалюгідної (обіцяної, до речі) прописки. Спільні покупки починаються і закінчуються запасом продуктів на тиждень. Ні подарунків, ні квітів.

Я не потвора. Цілком освіти і виховання, тактовна. Чому я настільки зненавиджена?

Світлана, 36 років. Порада від психолога.
Дорога Світлана, зустрічне запитання – чому ви залишаєтеся в незручних для вас відносинах? Ви мрієте про дітей, а партнер дітей не хоче. Два факти, за ними логічний висновок – пошук іншого партнера. Ну або ви хочете змусити цього все ж захотіти дитину? Тоді поділіться, як саме це зробите.

А якщо серйозно: ви цієї людини не переробите, як і попереднього партнера, як і будь-якого іншого. Важливі саме базисні точки, а не назва зубної пасти, яку купуєте. Так ось народження дітей, реєстрація відносин – це одні з тих базисних точок, за якими двоє повинні прийти до обопільної згоди, інакше союз не принесе задоволення і не буде стабільним.

Покупки, подарунки – це індикатор зацікавленості в вас. Якщо цього немає, то немає і зацікавленості. Справа не у вартості, а в бажанні витратити свій час і увагу.

Ви пишете, що спільних планів на майбутнє теж немає – так про що тут взагалі говорити ?! Поточний партнер пропонує вам те, що пропонує, – зручні, нічого не значущі відносини, без будь-яких претензій. Це його право. Більше нічого запропонувати він не в силах.

А ваше право – розпоряджатися своїм життям і вибирати, підлаштовуватися під інших або виконувати свої мрії.