Мої рідні бабуся та дідусь виселили мене зі своєї квартири через суд

Мої бабуся та дідусь з боку тата ніколи не любили мою маму, їхню невістку. А коли батьки розлучилися, ненависть збільшилась у кілька разів. Але найголовніше, що за мамою вони стали ненавидіти й мене.

Ні я, ні моя мати не зробили їм нічого погано. А я як онука робила багато хорошого. У дитинстві завжди гостювала у них, навідувалася. Навчалася на одні п’ятірки, закінчила музичну школу, брала участь у різних конкурсах. Коротше, прославляла їхнє прізвище на все наше місто! Мало того, я була єдиною їхньою онукою.

Але коли батьки розлучилися, їхнє ставлення до мене різко змінилося. Якось, коли я була в них у гостях, бабуся зайшла до кімнати й на рівному місці заявила: “Твоя мати зіпсувала нашому сину життя!” Господи, я була дитиною! Навіщо вони втягували мене у ці конфлікти?

Доходило до того, що бабуся на всі боки розповідала всім, які ми жахливі. Навіть нашим хорошим знайомим та друзям!
Якось моя вчителька музики передала мені, що кілька днів тому випадково зустрілася з бабусею на вулиці. І вона відразу почала говорити, як ми зіпсували батькові життя. Хіба бабуся не розуміла, що це все одно дійде до нас?

Але я не сумувала. Намагалася увійти в становище і зрозуміти їх. Ми з мамою, як я казала, нічого поганого їм не зробили. Але вони були засмучені тим, що родина їхнього сина зруйнована. Тому самі не знали, що коїли.

Родичів не обирають, тож ми так чи інакше продовжували спілкуватися. Тим більше моя мама завжди була ініціатором цього. Вона казала, що тато в мене завжди був і буде один, тому їхнє розлучення нічого не означає.

Ну а бабуся і дідусь – теж найближчі родичі, відмовлятися від цього в жодному разі не можна. Навіть попри їхню сумнівну поведінку.

Але все змінилося, коли вони не привітали мене з днем ​​народження. Мені тоді виповнилося чотирнадцять. Вони навіть не подзвонили! Не кажучи вже про подарунки та приїзд у гості. Тож ми перестали спілкуватися зовсім. Я лише зрідка питала в тата, як там у бабусі з дідусем справи.

Але попереду нас з мамою чекало ще одне потрясіння. Річ у тім, що коли я зʼявилася, то мене прописали у квартиру до бабусі з дідусем. Мама з татом тоді жили в гуртожитку – батьки тата не пустили молодих з у свою шикарну трикімнатну квартиру.

Але мене дозволили прописати там, хоч я ніколи в цій квартирі не жила, тільки гостювала. Все-таки дитина повинна бути прикріплена до нормальної поліклініки й таке інше.

Коли ми перестали спілкуватися, ми з мамою навіть не замислилися про те, щоби виписати мене звідти. Адже це такі формальності. Не має значення, хто прописаний у квартирі. Важливо, хто нею володіє і є власником.

Тому житло у бабусі з дідусем ніхто не відібрав би. Але вони, не зважаючи на все, вирішили позбутися взагалі всіх слідів присутності нас з мамою в їхньому житті.

Коли мені вже виповнилося п’ятнадцять, ми з мамою якось поверталися з прогулянки та помітили у нашій поштовій скриньці листівку. Пробігшись по ній очима, ми зрозуміли, що це повістка до суду.

Мама одразу подумала, що це пов’язано з роботою: мали відправити начальнику, а відправили їй. Але потім ми побачили на конверті моє ім’я.

П’ятнадцятирічного підлітка викликали до суду! Що ж я такого наробила?

Нічого особливого. Просто бабуся з дідусем вирішили виписати мене із квартири у судовому порядку. Дуже ефектно!

Що найцікавіше, вони могли б просто попросити, і я виписалася б сама. Вони чудово знали, що ми з мамою не меркантильні люди. Так, через багато років батькова спадщина дістанеться мені. А поки що ми у будь-якому випадку з мамою будуватимемо наше життя без участі бабусі з дідусем чи їхньої квартири.

Засідання суду було цілковитим цирком. Ми з мамою прийшли вдвох, тато теж був присутній – прийшов із батьками. А бабуся з дідусем найняли адвоката. Мабуть, боялися, що щось може пройти не так. І ще скликали купу сусідів, друзів і знайомих як свідків.
Свідків чого, постає питання? Щоправда, всі ці свідки лишилися за дверима, їх на засідання не пропустили.

Засідання було дуже коротким. Бабуся та дідусь заявили, що хочуть виписати мене з квартири. Я відповіла, що не проти. Суддя, здається, взагалі не зрозумів, навіщо ми зібралися.

Я була абсолютно спокійна, а ось мамі було за мене прикро. Тому на виході з суду вона сказала їм кілька лагідних слів. Чим, напевно, підкинула їм тему для ще кількох місяців обговорення, які ми погані.

Ось до якої крайності можуть дійти люди, котрі затаїли образу. Навіть якщо вони найближчі родичі.