Моїй бабусі 92 роки, така ось вона у нас довгожителька. Дуже погано бачить, майже не чує, пересувається з ходунками, при цьому дуже старається обслуговувати себе сама. Чистюля неможлива, особливо прискіплива до запахів

Працювала все життя, з дитинства, дуже енергійна, спритна була, господиня прекрасна і завжди боялася в старості впасти в маразм, дуже боялася. І ось це сталося.

Спочатку стала впадати в якусь плаксивість, примхливість, потім з’явилася підозрілість, а тепер вона перестала впізнавати нас. Це дуже важко емоційно – бачити як твоя рідна, знайома з дитинства людина втрачає розум.

Причому, як сильна натура, вона дуже старалася зібратися з думками, але це ставало все складніше. Ми зіткнулися з ще однією проблемою – непотрібні.

Ми живемо в невеликому селищі. Коли стало зрозуміло, що бабуся впадає в маразм, виникла необхідність в лікарських препаратах. У селищі у нас тільки фельдшерський пункт з не компетентним лікарем, (працювати нікому, тому прийом і дітей, і дорослих веде педіатр, який не знається на питаннях психіатрії), батько спробував все-таки сходити до неї на прийом, почув: “а що ви хочете, це – старість” (дуже допомогла).

Везти до вузького спеціаліста в районну поліклініку глибоко літню людину, яка насилу пересувається, теж нереально (тим більше ліфта в нашій старій поліклініці немає і знаходиться вона не близько ) ось так, віч-на-віч залишаються родичі з дуже великою проблемою, в нашому випадку крім емоційних переживань, проблемою стало отримати елементарний рецепт.

Звичайно ми вийшли зі становища, викликавши платного психіатра з міста (ціна питання – 2000 грн, де ти безплатна медицина для літніх людей?),

Грубо кажучи рецепт нам обійшовся в три тисячі. Лікар нам пояснив, що почала “стиратися” пам’ять в зворотному порядку, що процес незворотній і в наших силах його, тільки зробити його повільніше.

Спілкуватися з такою людиною дуже важко, коли не вистачає терпіння, зриваєшся, після цього починають мучити докори сумління і стає ще гірше.

У пошуках лікаря, я випадково забрела на форум таких родичів це жах! Ця проблема величезних розмірів! Нам, можна сказати “пощастило”, що у нашої бабусі це почалося в 92 роки, а, взагалі-то, стареча деменція (так називається цей процес) стрімко “молодшає”.

Родичі стикаються з масою проблем і медичного, і побутового, і юридичного характеру і найголовніше це – емоційні переживання.

Перечитала свою розповідь і подумала: “навіщо я це написала?” Не знаю, захотілося поділитися, це як синдром “випадкового попутника”, може стане трохи легше.