Моїй мамі завжди було важко висловлювати свої почуття, і я ніколи не чула, чи любить вона тата чи ще когось. Вона говорила, що дітей треба хвалити за щось, а мене – нема за що

Історія виховання без похвали. Мене ніколи не хвалили в дитинстві. Точніше хвалили, але дуже рідко, а іноді глузливо. Моїй мамі завжди було важко висловлювати свої почуття, і я ніколи не чула, чи любить вона тата чи ще когось.

Вона говорила, що дітей треба хвалити за щось, а мене – нема за що. А ось на критику моя мама ніколи не скупилася. Я думала, нічого в цьому трагічного немає, а як це може впливати на людину?

Сьогодні мені 29 років, але життя не таке вже хороше. Чомусь мені важко знайти хорошого чоловіка або хорошу роботу. Рік тому у мене почалися панічні атаки, і це змусило мене звернутися до фахівців – до психолога і психотерапевта.

Яким же було моє здивування, коли в процесі терапії, зі мною почали відпрацьовувати батьківські стосунки! Я дізналася, що батьки – це люди, які повинні приймати тебе без умов, а якщо їх любов була умовною – твоя самооцінка все життя так і буде залежати від різних умов – від схвалення оточення, від успішної операції, від якихось подій! А ти не зможеш бути щасливим без здорового ставлення до себе.

Немає роботи? У глибині душі ти не вважаєш себе гідним хорошої роботи. У глибині душі ти не вважаєш себе гідним хорошого супутника життя або яскравих, цікавих, позитивних друзів! Зі сторони ніхто не скаже, що у тебе якісь проблеми, але в глибині душі це все і зберігається.

Звідки береться те, що в глибині душі? Від батьків і виховання. Хронічне почуття, що ти не такий, яким повинен бути. Вже рік я ходжу на терапію, зміни відчуваю, але працювати потрібно ще. Дорогі батьки, не скупіться на похвалу своїм дітям, вчіть їх висловлювати свої почуття відкрито і тоді, навряд чи їм знадобляться психотерапевти в майбутньому.