Мрію забрати сестру з дитячого будинку, хоч мати мене й проклинає

Я сама виросла фактично без матері та батька, хоча до дитбудинку мене не забирали. Але молодшій сестрі пощастило ще менше – вона вже три роки там.

Мені 22 роки, моїй мамі 43, а сестричці Маші всього 8. Наші батьки – люди, які п’ють. Скільки я пам’ятаю, стільки ж років мама не просихала, і батько разом із нею.

Бабуся, татова мама, все життя звинувачує невістку в тому, що та споїла її сина. Папи не стало через проблеми з печінкою понад п’ять років тому.

Він хоч і був часто не в адекваті, але про дітей не забував. Йому було важливо спочатку переконатися, що для нас є їжа, вода, тільки потім він хапався за пляшку.

Мама ж про нас не думала від слова “зовсім”. Коли вона залишилася сама, довго від самотності жінка не страждала. До нас у будинок приходили дивні чоловіки, навіть коли ще 40 днів не минуло.

Я боялася за себе, бо засинати в хаті з купою незнайомих нетверезих мужиків дівчинці-підлітку – то ще випробування.

Мені доводилося бігти з дому до бабусі – кілька разів намагалася забрати з собою Машу, але мама мене била за це.

Одного разу, коли все ж таки вдалося взяти сестру, мама звернулася до поліції. У бабусі потім були проблеми, після чого вона відхрестилася від нас.

Я не ображаюся на бабусю. Вона була вже старенька та зайві проблеми з хворою невісткою їй не потрібні. Тому вона пожертвувала своїми онуками – мною та Машею.

У нас нікого більше не було, і я боюся уявити, яка доля мене чекала б, якби не мама Олі, моєї кращої подруги. Я періодично ночувала у них вдома, але мама про це не знала.

Моєї відсутності вона не помічала. Я могла піти з дому на 3-5 днів, і мене навіть ніхто не шукав. Але я завжди думала про Машу і не могла просто так взяти та піти назовсім.

Одного разу, коли я була у подруги то дізналася, що Маша не з’являлася вдома 2 дні.

Я була впевнена, що це все сталося з моєї вини – адже сестра залишалася наодинці з монстром, від якого можна було чекати будь-чого!

Мій егоїзм мене підвів. На щастя, сестру знайшла сусідка, але встигла привести до поліції. До нас приїжджали органи опіки: оцінили стан мами, будинку та порожній холодильник.

На виправлення ситуації матері дали пів року. Звичайно, весь цей час вона щасливо пропила.

Я не знала, що робити: у свої 19 мені здавалося, що краще вже нехай держава подбає про Машу, інакше з нею може щось трапитися в рідному домі.

Від навчання в коледжі я свого часу відмовилася, бо боялася залишати сестру під опікою неадекватній мамі. А коли забрали Машу, я відучилася на кондитера.

Якраз, коли органи опіки обмежили матір у батьківських правах, я поїхала з дому. Я вже тоді пообіцяла Маші, що заберу її за першої ж нагоди.

Щовихідних я приїжджала до сестрички: ми разом плакали і їли цукерки, які вдома практично не бачили.

Мати за перший рік відвідала Машу тричі. І те, на третій візит сестра не захотіла виходити, слізно просила директора не змушувати її бачитися з “матір’ю”.

Звісно, ​​до дитини прислухалися, а нещасну жінку з перегаром попросили більше не з’являтися на порозі їхньої установи. Далі було позбавлення батьківських прав та призначення аліментів.

Мене не залишала думка якнайшвидше забрати Машу до себе, але органи опіки відмовляли. Я не мала свого житла, офіційного доходу і ще: я незаміжня.

Від колишніх сусідів я дізналася, що мама проклинає мене за те, що не допомогла їй зберегти Машу вдома.

Нібито я посприяла, щоб сестру забрали в дитбудинок, щоб потім самій отримувати допомогу від соціальних служб за рахунок сестри.

Наразі мамі нема на що жити (пити), адже держава їй платила допомогу по втраті годувальника та інші дитячі виплати.

А тепер вона має давати гроші молодшій дочці. Борг у неї чималий, і пристави вже попереджали її про кримінальну відповідальність.

Мати всім сусідам розповідає, що це я здала сестру до дитячого будинку, а її позбавила дочки.

І що все це я роблю з корисливих цілей – мовляв, я хочу забрати сестру до себе для того, щоб усі її виплати покласти у свою кишеню і плюс її опікунські отримувати.

Я не знаю, як захиститися від такої психологічної атаки на мою адресу. Розумію, що все це – мамині вигадки у стані сп’яніння.

Швидше за все, що там повністю висох мозок, але мені від цього не легше. Я не можу всім ходити та доводити, що я дійсно хочу забрати сестру собі тому, що я її люблю і мрію подарувати найкраще життя!

Нещодавно я знайшла роботу в кафе, адже так у мене буде й офіційна зарплата, і їжа вдома. З хлопцем ми плануємо одружитися, щоб якнайшвидше Маша жила в нормальних умовах.

Я нічого не маю проти дитячого будинку, куди розподілили сестру. Але будинок – є будинок. Я мрію подарувати їй хоча б частку тієї дитячої радості, якою її було позбавлено весь цей час. І я теж.

За матір я вже перестала хвилюватися. Вона сама обрала собі цей шлях. Скільки я сліз пролила, скільки я вмовляла її кинути згубну звичку! Життя показало, що пляшка їй дорожча за рідних дітей. А Машу я обов’язково заберу незабаром!