Олена не знаходила собі місця. На руках заснула маленька Катюша, а вона ніяк не могла відійти від вікна. Вже година минула, як вона дивилася на подвір’я.
Кілька годин тому її коханий чоловік Антон прийшов додому з роботи. Олена була на кухні, а він не заходив до неї. Коли вона вийшла до кімнати, то побачила, що той збирає речі.
– Ти куди? Запитала вона розгублено.
– Я йду. Іду від тебе до коханої жінки.
– Антоне, ти жартуєш? Щось на роботі сталося, і ти їдеш у відрядження?
– Та що ж ти не зрозумієш? Набридла ти мені. У голові в тебе тільки Катя, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш. – кричав чоловік.
– Не кричи Катюшу розбудиш.
– Ось. Знову ти тільки про неї думаєш. У тебе мужик йде, а ти …
– Мужик не кинув би дружину з маленькою дитиною. Тихо сказала Олена і пішла до доньки.
Вона знала характер чоловіка. Якщо зараз продовжить цю розмову, то вибухне скандал. На очах вже були сльози, які вона йому показувати не збиралася. Вона забрала Катюшу з ліжечка та пішла на кухню. Туди Антон не піде, нема чого йому звідти забирати.
Вона бачила у вікно, як він сів у машину і поїхав. Він навіть не обернувся, а ось Олена ніяк не могла відійти від вікна. Може сподівалася, що зараз його машина з’явиться у дворі та Антон скаже, що це був просто дурний жарт. Але цього не відбувалося.
Цілу ніч вона не могла заснути. Дзвонити комусь і розповідати про своє лихо їй не було нікому. Мамі вона давно була непотрібна. Та раділа, коли дочка вийшла заміж і практично одразу про неї забула.
У Лариси завжди ніби існувала тільки одна дитина і це молодший брат Олени. Були подруги, але це такі самі матусі, як і вона. Зараз, напевно, відпочивають. Та й чим вони зможуть допомогти їй?
Заснула Олена тільки під ранок. Спробувала зателефонувати Антону, але він скинув виклик і у відповідь надіслав смс, щоб вона його більше не турбувала.
У цей момент закапризувала Катя та Олена підійшла до неї. Не можна їй розкисати. Пішов і нехай. У неї є донечка, та про яку треба дбати. Потрібно думати, як жити далі.
Подивившись скільки грошей у гаманці та на карті Олена жахнулася. Навіть якщо попросити власницю квартири на 5 днів почекати з платежем до моменту отримання допомоги, їй все одно не вистачить.
А ще треба щось їсти. Можна було б підробити на відстані, але Антон забрав свій ноутбук.
У Олени було ще 2 тижні оплаченої оренди, щоб щось вигадати. А вигадувати треба було якнайшвидше.
Але коли вона зателефонувала всім своїм знайомим, то зрозуміла, що в неї нічого не вийде. На жодну роботу її не візьмуть з маленькою дитиною. Навіть щоб мити підлогу треба з кимось залишити Катю на годину, а то й на дві. Але ні з ким.
Та й зміна квартири навряд чи допоможе. Вони, винаймали не дуже дорогу квартиру. Єдиний вихід йти до батьків. Але це вона запізнилася з сімейним життям, а ось брат одружився досить рано.
І жив у матері разом зі своєю родиною, в якій підростали двоє близнюків. Усього на двокімнатну квартиру припадало 5 осіб, а якщо ще й вона з Катею приїде, то як розміститися?
Олена повідомила власниці квартири, що з’їжджає після закінчення терміну оплати. Вона не знаходила собі місця. Так, можна винайняти кімнату в гуртожитку, і вона навіть дивилася їх. Але там було таке сусідство, що й ворогові не забажаєш.
Писала Антону з проханням допомогти фінансово доньці, але він не відповідав. Навіть не читав повідомлення. Мабуть, додав до чорного списку.
До моменту як звільнити квартиру залишалося 5 днів і Олена почала пакувати речі. Їх було хоч і небагато, але треба було чимось себе зайняти. У цей момент у двері подзвонили.
Тільки коли Каті виповнилося пів року, Валентина Михайлівна почала впізнавати в ній знайомі риси обличчя і хоч трохи брала на руки.
Антон як міг заспокоював дружину. Казав, що мама вирощувала його сама і тому вона така ревнива. Просив потерпіти її, адже вона приходила не часто. І хоч Олена була б рада допомозі хоч іноді, але ніколи не просила свекруху.
А тут вона стоїть у неї в коридорі та ще й після того, як Антон пішов. Напевно, хоче потішитися наостанок. Але Олені зараз все одно.
З роздумів Олену вивів голос Валентини Михайлівни.
– Так швидко збирай речі. Тобі з Катею тут не місце. Сказала свекруха.
– Валентино Михайлівно, вибачте, я вас не розумію.
– Та що розуміти? Збирай речі я сказала. Ви їдете до мене.
– До вас?
– А ти куди збиралася? До матері де і так всі як кільки в банці?
– Так. Ви все знаєте?
– Звісно знаю. Шкода раніше не дізналася. Сьогодні цей байдужий повідомив. Я маю трикімнатну квартиру. Усім місця вистачить.
У Олени не було вибору, і вона вирішила, що треба погоджуватися.
Приїхавши до будинку Валентини Михайлівни, їй було спочатку страшно. Потім вона показала кімнату для неї та Каті. А коли Олена трохи розібрала речі та поклала Катю спати, то прийшла на кухню.
– Олено, я знаю, що наші стосунки далекі від ідеальних. Але ти зрозумій мене і якщо можеш пробач.
– Валентино Михайлівно, ви просто бажали кращого для свого сина.
– Та якого там найкращого! Перебила її свекруха. Егоїсткою я була. А сьогодні він мені зателефонував і все розповів. Ти пробач мені ще за те, що такого сина я виховала. Не знаю, де я так спіткнулася. Адже його батько покинув нас, коли Антону три місяці було. Чи йому не знати як важко матерям одним дитя ростити. Але він негідник все ж таки повторив “подвиг” батька. Живіть тут стільки скільки потрібно.
Олена й подумати не могла, що свекруха встане на її бік.
– І не плач. Суворо сказала свекруха.
– Не буду. Це я від подяки.
– І від цього не треба. Вважай, що я свою провину загладжую. Не бійся проживемо. Дах свій над головою є. Коли працювати підеш я з Катею сидітиму.
Після цього дня вони стали не розлий вода. Звичайно, іноді проявлявся характер Валентини Михайлівни, але сама себе зупиняла. Намагалася допомагати ласкаво порадою, а не натиском і криками.
Сьогодні Катюші виповнювався рік. Мама та бабуся прикрасили кімнату кульками. На столі красувався ароматний пиріг із яблуками. Катя, побачивши кулі, пішла до них.
– Оленко, дивися, наші перші кроки. Вигукнула свекруха, посміхаючись від щастя.
Коли вони сіли за стіл у двері, подзвонили. Валентина Михайлівна пішла відчиняти. Ось кого, а сина вона не очікувала побачити.
– Привіт, мамо. Буденно сказав він, проходячи всередину разом з якоюсь дівчиною.
– І тобі привіт синок. Для чого прийшов?
– А що я не можу прийти?
– Так ти 5 місяців про себе знати не давав. Мабуть, щось трапилося?
– Мамо, ти розумієш, квартиру винаймати дорого, і ми з Анжелою вирішили пожити в тебе.
– З Анжелою? А хто це?
– Ну, мамо …
– Знаєш у мене місця немає. Я не сама живу.
– Що ти собі мужика завела?
– А якби й завела, то не твоя справа. І за словами стеж.
Антон пройшов усередину квартири та побачив колишню дружину з донькою за святковим столом. Навколо були кульки.
– Синку, тобі тут не місце. Бачиш ми зайняті?
– А що тут робить ця?
– Ця, як ти висловився, поки що твоя законна дружина. Якраз завтра буде останнє засідання, на яке ти звичайно ж не з’явишся і вас розлучать. А сьогодні перший день народження твоєї доньки. Але як бачу, ти про це забув.
– Я думав, що нас вже розлучили. А день народження… А може, вона й не моя дочка зовсім?
– У мене живуть Олена із донькою, а зрадникам тут не місце. І якщо сумніваєшся в батьківстві й відмовлятимешся від аліментів, то вперед, роби ДНК тест. Лише гроші втратиш. А тепер йди.
– Мамо, ти розумієш, що якщо я зараз піду, то назавжди?
Валентина Михайлівна не відповіла. Вона просто вказала на двері.
Коли Катюша заснула, Олена підійшла до свекрухи.
– Мамо, ви як? Може мені піти? Адже Антон — ваш син.
– Оленко, так він мій син. Але не можна так чинити зі своєю дочкою як мінімум. Жінок може бути багато, а діти. Навіть коли розходяться, треба допомагати. Адже він знав, як нам було. Ні, не пробачу, поки до нього не дійде.
Минуло 4 роки.
– Олено, ну скільки ти ховатимеш від мене свого чоловіка?
Олена почервоніла. Вона й не думала, що Валентина Михайлівна про все здогадується.
– Ну що ти червонієш? Ось як школярі. Давай знайомитись.
– А ви не проти?
– Головне, щоб до тебе і Каті ставився добре, так що знайом.
Валентина Михайлівна була на весіллі Олени та Вадима. Чоловік їй сподобався. Відповідальний і було видно, що любить Олену і до Каті ставиться добре.
– Ти не думай, що я з Катею перестану допомагати. Говорила на весіллі Валентина Михайлівна.
– Мамо, ну що ви. Я ж знаю, як ви її любите, а вона вас.
Коли в Олени та Вадима з’явився син, то Валентина Михайлівна оголосила, що він також її онук. Ніхто й не чинив опір. Адже Олена давно вважала її мамою, бо навіть рідна мати не була така з нею близька.
А Антон одружився з Анжелікою. Вони поїхали та лише через далеких родичів Валентина Михайлівна знає, що там усе добре. Так, син образив її, але він таки її син. Вона спостерігатиме за ним.
Але зараз вона рада, що в неї є і донька, а ще двоє онуків. Але це тільки поки що. Вона сподівається, що їх буде більше. Адже сил та любові ще дуже багато.
Ось така історія, друзі. Будь ласка, напишіть, що ви думаєте про цю історію?
Михайло отримав спадщину від батьків. Єдиний син, ділити ні з ким не треба. Горе втрати…
Таня мила вікно і дивилася на подвір’я. На дитячому майданчику гралася із подружками її п’ятирічна…
Ми з сином поспішали на вокзал зустріти дочку моєї приятельки. Потяг прибував пізно, об одинадцятій…
- Мамко, мамко, ти що спиш? Вставай, мамко. Єгор давно прокинувся і шарпав, шарпав мамку,…
Ірина прибирала, мила, прала. Іван казав що треба викликати клінінг, але Ірина все ж таки…
- Та не хвилюйся ти, Віро, все "схвачено"! - мати так голосно говорила телефоном, що…