– Мужики, а чи не хочете відпочити в мене на дачі пару днів? З вас – м’ясо на шашлик, а з мене – дах над головою, і мангал із дровами. Але домовимося відразу – відпочиваємо без жінок. Та не зрослося…

Цього літа Микола купив будиночок у селі. Не для постійного проживання, звісно, ​​а для веселого відпочинку. Щоб можна було іноді сказати друзям:

– Мужики, а чи не хочете відпочити в мене на дачі пару днів? З вас – м’ясо на шашлик, а з мене – дах над головою, і мангал із дровами. Але домовимося відразу – відпочиваємо без жінок.

Одружуватися Микола не збирався, як мінімум, ще років десять. Бо не нагулявся він як слід.
І ось, ключі від будиночка були вже в нього в кишені, і документи оформлені, як треба.

У перший же вихідний день червня новий господар, спозаранку, вперше з’явився на своїй ділянці.
Спочатку Микола з хвилюванням, уже як господар, оглянув будинок.

– Нічого, хатка… – пробурмотів він задоволений, – якщо тут руки прикласти, можна зробити дуже затишне житло.

Потім він вийшов у свій сад, який колишня господиня використовувала, як город, і, природно, садила в ньому найрізноманітніші овочі. А тепер… Без господарської руки все поросло високим бур’яном. Побачив це Микола і жахнувся.

– Так… – сказав він сам собі. – Неподобство, а не сад. Прямо перед сусідами соромно. Дивись, який у них порядок. Початок червня, а за сусіднім парканом все вже росте і пахне.

Картопля – до пояса. І навіть, он, гарбуз серед високого картопляного бадилля вже лежить. Помаранчевий… І не маленький… Дивно, це, звісно…

Коля почухав потилицю і логічно подумав, що гарбузи на початку червня такими великими бути не можуть. Значить, цей гарбуз якийсь особливий. Сортовий.

Добре було б у цих, поки що незнайомих сусідів, насіння цього чудо-гарбуза попросити. А може, він такий величезний тому, що поміж рядів картоплі посаджений?

Він підійшов до сусідського паркану ближче, і спробував роздивитися гарбуз уважніше. Раптом йому здалося, що гарбуз заворушився.

– А це ще що таке? – подумав Коля. – Чи його хтось рухає? Може, тут кроти водяться? Це погано. І навіщо ці кроти намагаються гарбуз з місця зрушити?

– Невже вони його їдять? Вони ж наче зерном харчуються. Так у мультфільмі про Дюймовочку було показано.

Гарбуз знову заворушився.

– Киш! – закричав Микола, і голосно ляснув у долоні.

Гарбуз смикнувся і завмер.

– Точно, кроти!

Микола став спостерігати за гарбузом ще уважніше, намагаючись вперше побачити цих кротів наживо. Але щільний сусідський паркан заважав спостереженню.

Тому Микола пішов за старим металевим проржавілим відром, яке він помітив у своєму дворі, поставив його біля паркану, обережно став на нього, і знову напружив свій зір.

Незабаром серед бадилля він побачив ще кілька гарбузів, а точніше – два штуки. Були вони дрібнішими за розміром, і йому знову здалося, що вони трохи рухаються.

– Ану, киш! – знову закричав він, уже сміливіше.

У нього майнула думка, що треба перелізти через паркан, і налякати тварин як слід, але він вчасно схаменувся. Бо резонно зрозумів, що це вже буде незаконне проникнення на чужий об’єкт.

Раптом хтось побачить цей злочин. Починати знайомство із сусідами з перелазу через їх паркан – це недобре. Простіше взяти цеглу і кинути у бік кротів.

Коля зліз із відра, знайшов уламок цегли, знову став на відро, і раптом почув жіночий голос:

– Чоловіче, а навіщо це ви за мною так нахабно підглядаєте?

Коля здригнувся, і відчайдушно закрутив головою, не розуміючи, звідки лунає голос.

– Хто підглядає? – Запитав він у невидимої жінки.

– Ви, хто ж ще … – відповів той самий голос. – Пів години вже стоїте біля паркану, і підглядаєте.

– Я? – Коля розгубився ще більше, так і не зрозумівши, хто з ним розмовляє. – Я не підглядаю! Ви, що?.. Я просто на гарбузи любуюсь. Боюся, як би їх кроти не потягли до себе в нірку.

– То ви ще й великий жартівник? – раптом захихотів голос. – Начебто, ви чоловік вже дорослий, а від звичайного – як ви кажете – гарбуза, у вас голова запаморочилася.

– Ну, як же голові не запаморочитися від такої краси… – грайливо підтакнув Коля, посилаючи голос у нікуди. – У червні такі гарні гарбузи побачити на грядках – це рідкість.

– Ну, у нас не лише гарбузи гарні. У нас, взагалі, все чудове.

І на цих словах, замість великого гарбуза і двох менших, з картопляного бадилля, піднялася соковита постать сусідки в помаранчевому купальнику.

– Ой! – Відро під ним смикнулося, і сплющилося. А він, звісно, ​​впав на землю.

Спочатку за парканом пролунав регіт, потім він стих, і пролунав ввічливий голосок:

– Чоловіче, ви там не вбилися?

– Та так, трошки… – зізнався Микола. – Я тут об цвях у вашому паркані, здається, штани трошки порвав… А так я цілий…

– Ну ось. Через мої гарбузи ви штани порвали, – знову засміялася жінка. – Швидко давайте мені ваші штани, і я вам їх зашию, по-сусідському… Як я подивлюся, ви сьогодні один приїхали, без своєї господині…

– Так я взагалі один. Тому що неодружений, і одружуватися не збираюся. – Микола, нарешті, підвівся з землі, знову припав до паркану, і побачив у щілину між дощок палкі блакитні очі.

У понеділок Коля повертався із села на роботу з однією тільки думкою, що потрібно буде запросити своїх друзів на дачу під іншим приводом – щоб познайомити їх зі своєю майбутньою дружиною.

Ось тобі й “гарбузи”, які так зненацька змінили думку Миколи! А казав, що не нагулявся? Просто ще не закохувався! Виходить, – це вперше голову втратив…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!