Наші стосунки зайшли в глухий кут. Ми дійшли до тієї точки, коли або потрібно щось змінити в собі, або розходиться. Я готова працювати над собою, заради себе та заради нас. Він – не знаю.
Чоловік говорить про розлучення. Проблема в тому, що після кожної серйозної сварки він «розлучається» зі мною. І так вже протягом 5 років. Для мене щоразу це жахливий стрес. Я намагаюся все налагодити, переконую його, що все буде гаразд.
Чесно кажучи, проблеми виникають через непорозуміння, практично на рівному місці. Тепер він надіслав смс, що нам треба поговорити про майбутнє. У мене паніка. Я чудово розумію, що мій страх втратити його, все посилює, але я не знаю, як його подолати.
Головою розумію – якщо людина хоче розлучитися, то треба погодитись, але мені дуже боляче і важко це прийняти. Я хотіла б дати нам другий шанс, попрацювати з психологом, зроботи хоч щось, щоб зберегти родину.
Крім того, він досить потайливий, мені дуже складно зрозуміти, чого саме він хоче, тому що він ніколи не говорить прямо, а також ніколи ні про що не просить. На запитання «чи він любить мене», він відповідає, що так, але з іншого боку у нас занадто багато сварок. І більше ніж половина всіх скандалів виникає через нього.
Я нещодавно зрозуміла, що він не переносить, коли у мене поганий настрій, коли я чимось роздратована або просто втомилася. У таких випадках я трохи закриваюся від нього, не висуваю претензій, намагаюся або пояснити, або нічого не казати. Але він все сприймає на свій рахунок.
Фактично я не маю права на негативні емоції та поганий настрій. Якщо таке трапляється, він дуже лякається. Можливо, вже настав час піти разом розібратися з нашими проблемами разом з психологом, але він не погоджується…
Не знаю, що йому говорити? Я б хотіла налагодити стосунки та зберегти сім’ю. Йому про це казала неодноразово. Що робити у такій ситуації? Чи краще відпустити його і жити своїм життям?
Того вечора листопадовий дощ хльостав у вікна їхньої столичної квартири, наче хотів змити з фасаду…
Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері. Там, за дверима,…
– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена…
- Пані, не знаєте, автобус уже пішов? - до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик,…
Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це…
Їх завжди було троє, з дитячого садка. Смішно зізнатися, але в сорок два роки Ніна…