– Ми хотіли вам, як краще зробити, а ви своєї вигоди не зрозуміли, – обурено сказала мати

Про те, що вони збираються одружитися, Вероніка та Тимофій повідомили батьків ще пів року тому, а сьогодні подали заяву до РАЦСу.

– А як ви збираєтесь відзначати урочистість? Вже домовились? Наша допомога потрібна? – Запитала у Тимофія мати.

– Відзначатимемо у кафе, все вже обрали. Гостей небагато – чоловік п’ятнадцять. Ваша допомога не потрібна, ми з Нікою на весілля самі накопичили, – відповів син.

– Зрозуміло, ми з батьком теж дещо зібрали, так що обирайте, як подарунок віддамо – всю суму грошима, чи сплатимо вам весільну подорож на тиждень, – запропонувала мама.

– Класно! Тільки мені треба з Веронікою порадитись.

– Правильно міркуєш, синку. Тепер вам треба все вирішувати разом, – сказав батько, який чув усю розмову із сусідньої кімнати.

– Звичайно, подорож краще, – вирішила Ніка. – Тільки шкода, що це буде у жовтні, а так хотілося б до теплого моря!

– У середині жовтня в Туреччині повсюди купаються, – повідомив Тимофій і підбив підсумок, – значить, їдемо до моря!

Коли Вероніка повідомила батькам про подарунок майбутніх свекрів, мати з батьком переглянулись.

– Не хвилюйся, доню! – сказала мама, – наш подарунок буде не гіршим.

– Цікаво, – шаленіючи від цікавості, гадала Вероніка. – Що вони таке вигадали?

– Залишився всього місяць, почекай, скоро дізнаєшся, – сміявся з неї Тимофій.

Але дівчина була дуже заінтригована і не заспокоїлася, поки буквально не витрусила інформацію з Лєри – молодшої сестри.

– Слухай, Ніко, я сама точно нічого не знаю, але краєм вуха чула, що батьки щось говорили про квартиру.

– Мама так і сказала батькові: «Нехай свати не дуже пишаються цими путівками, наш подарунок вирішить для дітей житлове питання».

Звичайно, Вероніка відразу ж, по секрету, поділилася цією новиною із нареченим.

Але впевненості в неї не було.

– Невже батьки куплять нам квартиру? – спитала вона, але, подумавши, засумнівалася, – ні, на це грошей у них точно не вистачить.

– А пам’ятаєш, ти казала, що у твоєї мами є якась двокімнатна квартира? – нагадав їй Тимофій. – Може, вони дозволять нам пожити там, поки ми не назбираємо на перший внесок?

– Ні, ця квартира дісталася мамі від її бабусі, потім її багато років здавали, а зараз вона вже років зо три стоїть порожня. Щоб у ній жити, треба на ремонт не один десяток тисяч витратити, – пояснила Вероніка.

– Тоді не знаю.

– А може вони нам просто дадуть грошей на перший внесок? – Не заспокоювалася дівчина.

– Все, більше гадати не будемо, тема вичерпана. Сюрприз буде! – сказав Тимофій.

Сюрприз справді вийшов…

Приблизно за два тижні до весілля мати попросила Вероніку запросити до них додому Тимофія.

– Мені потрібно, щоб ви обов’язково були обоє, бо ми з батьком хочемо повідомити вам важливу інформацію. Приходьте в суботу на обід, – сказала мати.

– Ні, у суботу ми не зможемо, нас запросили на день народження до нашого друга.

– Добре, тоді давайте у неділю, – погодилася мати. – Просто в неділю Лєри не буде, а ми хотіли, щоб і вона була присутня.

У неділю Вероніка і Тимофій прийшли до них о другій годині. Батьки на них уже чекали.

– Давайте спочатку за стіл, пообідаємо, а потім обговорюватимемо ділові питання, – сказала мати.

Обід пройшов дещо напружено. Батьки переглядалися між собою, Тимофій кидав запитливі погляди на Вероніку, вона робила великі очі й знизувала плечима.

Нарешті посуд був прибраний, і мати почала розмову:

– Діти, час зараз такий – не те, що раніше, квартир задарма не роздають. Молоді сім’ї переважно змушені винаймати житло, а це дуже складно у фінансовому плані. Тому ми з батьком вирішили вам у цьому питанні допомогти.

– Ой, дякую, матусю! – Вероніка кинулася обіймати батьків.

– Ніко, сядь, вислухайте нашу пропозицію, – продовжила мати. – Ми вам віддамо бабусину квартиру, але не назавжди, а тимчасово, поки ви не назбираєте першого внеску на своє житло.

– Мамо, але там же неможливо жити! Батареї знято, а у ванній труби на підлозі лежать! – Вигукнула дочка.

– Не переривай мене, дослухай. Я не знаю, скільки заробляє Тимофій, але точно більше за тебе, і ви спокійно зможете жити на його зарплату. А твоя піде у справу.

– Одна половина – на ремонт, а другу відкладатимете. Якщо жити ощадливо, то ви років за чотири й ремонт зробите, і на перший внесок накопичите. Тож через чотири роки зможете з’їхати у свою квартиру.

– Стривай, мамо, я щось не зрозуміла. А навіщо нам робити ремонт, якщо в цій квартирі ми потім жити не будемо? Чи не простіше нам винаймати та накопичувати гроші? – Запитала Вероніка.

– Ти нічого не зрозуміла, – прийшов на допомогу дружині батько. – Тимофію, давай я тобі поясню. Ми дізналися, скільки приблизно коштує орендувати двокімнатну квартиру в цьому районі – це майже центр.

– Виходить саме половина зарплати Ніки. Ось на ці гроші ви й робитимете ремонт. Звичайно, дещо – ті ж труби – треба поміняти одразу – на це можна витратити те, що вам подарують на весілля.

– А потім ремонтувати потихеньку: поміняти електрику, вікна, двері, сантехніку, підлогу перебрати та інше – я список робіт уже склав.

– Два-три місяці купуєте матеріали, а наступний місяць ремонтуєте. За три-чотири роки точно впораєтеся. І собі грошей накопичите.

– Я все зрозумів: ви здаєте нам квартиру, а ми замість оплати, її ремонтуємо, – сказав Тимофій.

– Мамо, ви пропонуєте нам чотири роки жити фактично на будівництві? Ми краще чужу орендуємо, – заявила Вероніка.

– Ось саме: ви віддасте гроші чужому дядькові, а ми вам пропонуємо залишити їх у сім’ї, та пустити на потрібну справу, – сказала мати.

– А потім ми на тих же умовах дамо пожити в цій квартирі Лєрі – вона, напевно, саме на той час теж заміж збереться. Тільки їй треба буде обставити квартиру меблями, та купити техніку.

– А ми потім цю квартиру здаватимемо і накопичуватимемо собі до пенсії «подушку безпеки». Зрозуміла нарешті? – Запитала мати.

– Ми все зрозуміли, – сказав Тимофій, підводячись. – Нам треба обговорити вашу пропозицію. – Ходімо, Ніко.

Коли вони вийшли у двір і сіли в машину Тимофія, Вероніка сказала:

– Тім, мені так соромно! Будь ласка, не розповідай про цю пропозицію своїм батькам.

– Заспокойся, не розповім. До речі, мені сьогодні зателефонував рієлтор – він знайшов для нас чудову студію. Звичайно, не поряд з роботою, зате відремонтовану, з меблями й технікою.

– А головне – платити за неї треба втричі менше, ніж за двокімнатну у центрі міста. Тож за кілька років зможемо подумати про іпотеку, – сказав Тимофій.

Через два дні Вероніка зателефонувала батькам та повідомила, що вони відмовляються від їхнього “подарунка”.

– Як хочете, – сказала мати, – ми думали вам краще зробити, а ви своєї вигоди не зрозуміли. Ось поїздите на роботу через пів міста, пошкодуєте.

Вероніці було дуже прикро та ніяково від такої пропозиції батьків. Це ж якими хитрими та нахабними потрібно бути, щоб таке запропонувати? Невже вони не розуміють, що конкретно схибили?

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.