– Ми одружилися тиждень тому. Були тільки ми з Лізою, свідки, та ще пара наших друзів. Все, як ми й хотіли. – Ти з глузду з’їхав, синку? – погрозливо промовив батько. – Ми ж ваше весілля так планували! Ми вже всій рідні розповіли, як добре буде! Усіх покликали! Та, як ти міг нас так зганьбити!

– Ну, синку? – поцікавився батько, коли основні страви були з’їдені. Ліза впоралася лише з половиною своєї порції, але Артем її за це не засуджував – після візиту до батьків завжди почував себе як розпухлий Колобок.Мама збирала тарілки.

– Ти ніби казав, що якісь новини у вас є?

Артем зітхнув. Настав той момент, якого він побоювався.

– Мамо, сядь, будь ласка. Мамо, тату, – він узяв Лізу за руку під столом, і дівчина стиснула його пальці, мовчки підтримуючи, – ми одружилися.

Саме таке мовчання називають трунним: воно навалилося на кухню, як кришка, і запечатало всі звуки. На жаль, ненадовго.

Першою схаменулася мати.

– Тобто, як це – одружилися? Це жарт, Артеме?

– Ні, – він похитав головою. Пальці Лізи стиснулися сильніше, але дивилася вона на новоспечених родичів прямо, не опускаючи голови.

– Ми одружилися тиждень тому. Були тільки ми з Лізою, свідки, та ще пара наших друзів. Все, як ми й хотіли.

– Ти з глузду з’їхав, синку? – погрозливо промовив батько. – Ми ж ваше весілля так планували! Ми вже всій рідні розповіли, як добре буде! Усіх покликали! Та, як ти міг нас так зганьбити!

– Ні я, ні Артем не хотіли великого весілля, – тихо, але твердо промовила Ліза. – Ви ж знаєте про це. Ми вам говорили неодноразово.

– Але ж ви нас не чули. Це наше весілля, наша особиста справа, і ми зробили все так, як хотіли!

– У тебе немає батьків! – вигукнула мама, і Артему раптом стало за неї нестерпно ніяково. Здається, це і називається “іспанський сором”.

– Тобі ганьбити нема кого! А у нас рідні багато, і єдиний син одружується, як не запросити? Як не влаштувати нормальне свято?

Артем тяжко зітхнув.

Як тільки вони з Лізою оголосили, що збираються одружитися, батьки його захопилися.

– Влаштуємо таке весілля! Три дні гулятимемо! – казав тато. – Всіх покличемо! А Валентина мені хорошого тамаду радила, щоб усе, як треба було – ведучий, конкурси! – підтакувала мама.

Самі батьки свого часу одружилися, як тато сказав, “по зальоту”, тобто через Артема, і велике весілля не влаштовували – наречена не хотіла йти до РАЦСу з животом.

Втім, про все це Артем дізнався, тільки коли про своє весілля оголосив. І тут батьки планували відірватися. А молоді не планували.

Артем та Ліза мріяли про скромне весілля. Декілька найближчих друзів і родичів, посиденьки в улюбленому кафе, яке збиралися орендувати для урочистостей. А потім від’їзд у подорож, про яку теж давно мріялося.

Яскраво-зелені острови, що виступають з бірюзового моря, шелест пальмового листя, відокремлене бунгало далеко від усіх… Саме цього дуже хотілося.

І тамада з конкурсами “не роздави повітряну кульку між колінами” в цю концепцію ніяк не вписувався. Тим більше, що весілля та подорож вони повністю оплачували самі – вважали за дурне залазити в кредити, а тому накопичили потрібну суму.

У Лізи була тільки бабуся, яка її виховала, яка погодилася на все, придумане улюбленою онучкою. Однак батьки Артема подібне весілля вважали не мрією, а дідько знає чим. І наполягали на своїй версії.

Тому молодята не стали повідомляти їх, усвідомивши, що розуміння не зустрінуть. Організували все так, як хотіли. І за кілька днів збиралися летіти на острови.

– Ви… ви просто повинні все виправити! – вирувала мама. – Розписалися – і гаразд! Але свято для гостей має бути. Повинно!

– Мам, ми вирушаємо у подорож…

– Здавайте квитки, негайно! – Втрутився тато. – Нормальне весілля – ось що потрібно зробити, а не ці ваші покатушки! Дурниці це все. А рідня не дурниці, вона з вами назавжди.

– Ми навіть не знаємо цієї рідні! – розлютився Артем. – Чому ми маємо витрачати на них гроші?!

– Так годиться! – гаркнули батьки злагодженим хором. – Люди образяться! Вони вже на ваше весілля розраховували!

– Але ж ми їх не запрошували і бачити не хотіли!

– Та, як можна не хотіти?

– Зрозуміло, – сказав Артем і підвівся,  Ліза встала слідом за ним. – Суперечка ця буде вічна. Жодного свята з тамадою ми влаштовувати не маємо наміру, тому, якщо захочете спілкуватися, телефонуйте, але щодо весілля все остаточно.

– Ми одружені, одружилися так, як хотіли. Якщо передумаєте, запросимо вас двох відсвяткувати у ресторан. Якщо ні – ну що ж…

– Не смійте тут з’являтися! – крикнув у серцях батько їм услід. – Зрадники!

Поки спускалися у ліфті, мовчали. Артем, вийшовши з під’їзду, глибоко зітхнув. Ліза обійняла його.

– Я так сподівався, що до них дійде.

– Це наше життя, – сказала Ліза. – Ми не повинні відчувати себе винними за те, що живемо так, як хочемо. Артем, думаю, вони відійдуть.

– Сходимо потім з ними в ресторан, якщо вони перегорять і зрозуміють нарешті. А поки що нам потрібно збирати речі.

– Ти маєш рацію, – він поцілував дружину. – Острови чекають…

А як би ви вчинили на місці батьків? Образилися б? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.