Ми побачили,як у бабусі, якій 103 роки загорівся будинок

Мені було 16 років. Я жив в селі на Львивщині, а після робочих днів ми любили часто збиратися і ходити кудись, співали якісь старі пісні, палили великі багаття, бігали за красивими дівчатами з села … ночами особливо.

І в теплу липневу ніч ми побачили сяйво, горів місцевий будинок бабусі. Ми миттю поспішили туди. Будинок був відокремлений, старий і трохи хиткий.

Його жителькою була жінка, в той час їй було близько 99 років. Люди говорили про неї різні речі, хтось хороше, а хтось не дуже хороше, а хтось навіть проклинав.

Нас не хвилювало, вогонь був сильним … і ми були дурнями. Коли ми дивилися на це все, то вогнище вже поступово наближалося до дому. Як пізніше ми дізналися, місцевий алкоголік Артем помстився за бабусю за кухоль без амальгами.

Приїхали пожежники, почали гасити, дуже довго гасили. Трохи відволікаючись, ніч була тепла, літо, зірки, місяць і повний відпочинок …

Пожежники почали гасити будиночок і звичайно двоє вторглися в середину, щоб врятувати бабусю.

Коли вони витягли її на вулицю майже були в шоці, почалися “веселощі”. Біля будинку ріс клен, старий і великий. Тому бабуся почала лізти на нього зі спритністю кота.

Люди були трохи здивовані, навіть можна сказат були розбиті від побаченого. Коли бабуся мало не полізла на голову, ми почули вий собаки, цей звук видавала баба.

Вона не плакала, не плакала … а саме видавала ВИЛА, такі емоції повні болю, обурення і гніву. Моє волосся почало рухатися на голові як черв’яки, а мої товариші без вагомої на це причини – зняли свої шапки з голови.

Стало страшно, дуже страшно. Ми рушили з того місця зі швидкістю звуку, пожежні та інші люди також бігли в різні боки як і ми. Найцікавіше, що піднявся вітер і через 10 хвилин піднявся дощ, який гасив вогонь. Цій бабусі було 103 роки, і тоді вона померла. Алкоголік потонув в калюжі під час дощу. І ми їздили по містах і весь час згадували це страшну історію.