Ми з чоловіком пообіцяли одне одному, що зрад ніколи не буде, він порушив свою обіцянку. Звісно, потім прийшов просити вибачення. А таке пробачають?

Прожили з чоловіком 11 років. Жили дружно, всяке бувало. Але що б не трапилося, клялися не зраджувати одне одному. Я цю клятву ніколи не забувала, ніколи!

Мені завжди було чим зайнятися, будинок, сім’я, діти. Чоловік на роботі. Я із дітьми. Якось до мене він став ставитися не так, як раніше, уникає, ігнорує мене, про “ліжко” я мовчу. Давай, іншим разом, давай завтра.

Добре, думаю. Змінився він. Зрадив він мені. Жінка це відразу розуміє. Смс читала його в телефоні, тільки по його смс повідомленням дізналася про його контакт з його подругою.

Номер набрала подзвонила. Приємний голос. Між нами нічого немає. Вона мене заспокоїла цим. Жінка я не ревнива.

Але ввечері, чоловік мені зізнався, що кохає іншу. Істерика, скандал. Ви цього чекали? Ні. Я йому сказала, Іди! Іди. Будь з коханою. Він пішов.

Приїхав через місяць. На коліна встав, мовляв, пробач.

Діти, плачуть, самій гірко. Я рік жила з ним в муках, думаючи, як він з нею спав, було добре йому, чому не я, чому вона.

Я закинула себе, постаріла, але незабаром я зустріла Його! Він посміхнувся мені! Я закохалася, я люблю його і дотепер, але спати з ним не можу! Не можу!

Чоловік любить свою, я Його! Ось так і живемо, але сім’я тримається на спільних дітях!

Я зробила висновок, можна поспішати з вчинками, і висновки про людину теж не можна погані робити! Чоловіка я розумію тепер прекрасно. Хто б мене зрозумів. Ось така історія у мене.

Не зраджуйте ніколи чоловіки наші, кохані! Адже зрада – удар в спину. З цим ударом я і живу досі. Боляче дуже.