Доля подарувала мені дівчину в яку я дійсно закохався, але коли я купив собі нову машину друзі почали просити возити їх на дискотеки. Я й сам не зрозумів, як мене затягнуло у таке життя, дівчина від мене пішла

Далеко в юності, коли мої шкільні друзі хвалилися своїми першими пригодами у відносинах, а дівчата через це лили сльози в шкільних туалетах – я чекав кохання, паралельно вислуховуючи насмішки друзів.

Мені було не цікаво опинитися про у “ліжку” або дівчина для “галочки”.
Я був впевнений що є кохання у цьому світі і рідна душа – банальні мрії романтика.

Минув час, повноліття і на обрії з’явилася “Любов”.
Дівчина була прекрасна.
Мої очі палали вогнем при погляді на неї, всередині вирував шторм з нескінченних емоцій – світ придбав нові, чарівні фарби і я потонув в гормонах.

Ми спілкувалися, гуляли, перші смс, які я зберігав і перечитував, поцілунки під місяцем в своєму першому автомобілі під романтичну музику.
Перший раз в житті саме з нею я побачив світанок, а потім і захід – може нам писали сценарій любові “ангели”, як у фільмах?

Ми наче з’єдналися – це був “акт любові”, а не просто механіка.
Згодом я з дівчиною почав зустрічатися, дружили компаніями, спільний відпочинок, знайомство з батьками, що ще потрібно для щастя в 18 років? Та й не тільки в 18.
Живи і радій, але хто ж раціонально мислить в свої самі пустотливі роки? Мало хто.

Дівчина була в мене закохана дуже сильно, турбота, залицяння під час хвороби, будь-яка підтримка – за мною так мама навіть не дбала, а мені захотілося іншого.

Під гормонами і емоціями я перейшов в режим “Дурня-альфасамця”.
Почав байдуже ставитися до дівчини, з’явилася нова машина, а потім і різні розгульні “дівиці” і всі інші “веселощі”.
Друзі підтримали мене і ми пішли у відрив.

Про “любов” я і забув остаточно.
Йшов час, я бачив дуже багато сліз своєї дівчини, принижував її і був зарозумілий.

Одного разу, в звичайний день, лежачи на дивані, усвідомлення взяло верх над моєю хіттю і “помутнілим розумом” і повідомило мені – я її втратив.
Тепер прийшов час для моїх страждань.

Мене безжально рвали зсередини почуття провини і думки: “Ти сам дурень, ти втратив все, ти зіпсував це, тільки ти винен і нікого звинувачувати”.

Туман безпросвітної самотності насувався на мене, мене сковувало холодом, я не міг жити в квартирі де ми з нею проводили кращі ночі в нашому житті.

Мої речі були просякнуті її запахом – запахом “Моєї коханої”, і запах цей мене труїв як отрута.

Я намагався її повернути, я був схожий на хворого, я не розумів що робив – моя частина була з нею.
Кажуть пекло під землею, тоді я відчув його всім своїм нутром – пекло опинилося всередині мене.

Безсонні ночі, холодний піт, 5 днів на тиждень – на повторі в колонках “наші з нею пісні”, на робочому столі в комп’ютері спільні фото – і самотність.

Минуло вже 7 років з тих часів, у тієї дівчини вже сім’я з дитиною – я радий за неї.
Завдяки їй я багато чого зрозумів і усвідомив. Саме через цю ситуації у мене почали шевелитися мізки. Вона була не просто гостею в моєму житті, а з’явилася з певною метою.

Звісно, як б не втішав себе, але ніколи мені цього не забути. В даний час я задоволений своїм життям, але є цікавий факт – таких емоцій за 7 років у мене ще не було.

Кажуть перше кохання саме бурхлива і справжнє – не знаю.
Мені не 70 років, що б таке стверджувати.
Можу сказати одне: “Таких емоцій, такої спраги в людині, такої любові і вибуху гормонів, такого безумства я не відчував ніколи”.

Цінуйте близьких, не розмінюйтесь на дрібниці.
Це ілюзія, коли здається що за “забором трава зеленіша”.
Якщо вас люблять – це дар.