– Ми ж вам грошима допомогли, треба й другій дочці допомогти, – вважає мама. Тільки нам вони повернули борг, а сестрі грошей на іпотеку дали

Мама нещодавно мені висунула геніальну промову, що у них із батьком ставлення до дочок абсолютно однакове, вони за обох переживають, обом допомагають.

Така нісенітниця, що вуха в’януть. Не знаю, що вони там собі навигадували, але лицемірством від цих слів несе за кілометр. Не пам’ятаю, щоб вони мені чимось сильно допомагали.

Весілля ми грали за свої гроші, квартиру ремонтували теж за свої гроші та самотужки. На машину вони нам “додали грошей” – то це наші ж, просто вони нам борг віддали.

Але саме ці гроші, які нам повернули, батьки чомусь наполегливо називають допомогою. А коли їм нагадуєш про це, то закочують очі, мовляв, яка різниця.

Я не змагаюся з сестрою, у нас гарні стосунки, хоча це дивно, якщо враховувати, що батьки все життя давали їй більше і допомагали також більше.

У нас різниця у чотири роки. Я пам’ятаю, що мені одяг купували, коли старий приходив в непридатність, сестрі – коли мама бачила щось миле, що сестрі підійде.

Мені завжди казали, що ми не мільйонери, щоб забивати шафи непотрібними речами, носи річ, доки можеш, а як зносиш чи виростеш із неї, то отримаєш нову.

Я обурювалася, що сестра й попередні речі не зносила, а їй купують нові. Мама не бачила у цьому проблеми.

– Ну що їй тепер, в тому самому постійно ходити?
А я ходила.

До речі, хоч сестра й молодша, але вона за мною речі не доношувала. Мама казала, що я ношу речі до втрати нормального вигляду, сестрі вже соромно таке носити.

То хто мені казав, що нові не купить, доки старі не зносю? Я мамину логіку тоді взагалі не розуміла, але виходило, що обновки у сестри були частіше, ніж у мене.

І така нісенітниця триває й нині. Сестрі батьки сплатили весілля – ми з чоловіком крутилися самі, собаку сестри батьки забирають на час відпустки – нам пропонують віддати до зооготелю.

Але нещодавно вони остаточно переконали мене у своєму неадекватному ставленні до мене. Ми три роки тому із чоловіком зайняли їм двісті тисяч гривень.

Тато тоді затіяв ремонт на дачі й грошей потрібно чимало. Вони свої гроші вклали та запитали, чи можемо ми допомогти. І ми допомогли. Назад віддавати не квапили,

А три місяці тому, коли збиралися купувати машину, батьки віддали гроші.

Нещодавно ми сиділи в гостях, зайшла розмова про сестру. Мама розповіла останні новини з іпотеки, яку вони з чоловіком збираються брати.

І тут мама видає фразу, що треба дочці допомогти, таки іпотека це не просто, це дуже великі грошові витрати.

– Ну, як же, ми ж вам грошима допомогли, треба й другій дочці допомогти, – з цілком серйозним обличчям видає мама.

Тобто нам вони віддали борг – це допомогли, а сестрі вони додають на перший внесок по іпотеці. Якось нерівнозначно мені здається.
Я це мамі озвучила, вона на мене дивиться чистими очима і каже “ну а яка різниця, ми ж вам допомогли, чи скажеш, що ні”.

Нічого говорити не стала, там толку немає ніякого. Потрібно просто звикнути та перестати вже дивуватися.