Минулого року давали свекрусі грошей на ремонт дачі, а тепер вона вимагає дати їй ще, бо того разу вона нічого не зробила

Минулого року давали свекрусі грошей на ремонт дачі, а тепер вона вимагає дати їй ще, бо того разу вона нічого не зробила.

Мабуть, свекруха вирішила, що раз ми пішли їй на поступки, то тепер з нас можна зробити дійну корову і постійно отримувати гроші.

Минулого року вона тільки но й робила, що скиглила, як на дачі потрібен ремонт, бо будиночок скоро впаде. Ходила і постійно казала одне й те саме як папуга.

У результаті ми не витримали, грошей виділили, аби вона відв’язалася. Свекруха гроші забрала і дуже задоволена собою зникла з обрію.

А тепер з’ясувалося, що торік вона нічого не зробила і треба знову гроші, бо дача остаточно розвалиться. Спочатку нам було заявлено, що минулих грошей просто забракло.

Ми взагалі на дачу не їздимо, далеко, та й ніколи, у нас робота майже постійна, а рідкісні вихідні хочеться провести дома в тиші, а не їхати за сто кілометрів.

Тому на дачі ми бували рази два за весь час нашого сімейного життя. Але я пам’ятаю, що будиночок там насправді залишав бажати кращого.

Зате свекруха постійно моталася на дачу. Постійно там не жила, бо зручностей там немає, але на тиждень туди могла виїхати.

Ми б і далі туди не їздили, але поведінка свекрухи видалася дивною. Ми дали їй дуже пристойну суму грошей, яка явно мала покрити левову частку робіт з ремонту.

А зараз з’ясовується, що там потрібно стільки ж, а може й більше. У нас виникли запитання. Вона там будівництво з нуля почала чи що?

Взяли собі з чоловіком вихідний в один день і вирушили милуватися на дачу свекрухи. Часу було шкода, звісно, ​​але й розібратися дуже хотілося.

Дача нас зустріла в такому ж занедбаному вигляді, як я її й запам’ятала, навіть трохи гірша, все-таки років п’ять з останнього візиту минуло.

Ми пройшлись по ділянці, подивилися на відсутній паркан, знайшли прихований свекрухою ключ і зайшли в будиночок. Там теж жодних покращень не спостерігалося.
Загалом ніяким ремонтом там навіть і не пахло за останні десять років. У нас виникли до свекрухи закономірні питання.

Ми поїхали додому, а наступного дня прийшли до свекрухи. Чоловік почав уточнювати, які роботи на дачі було зроблено, що лишилося.

Свекруха брехала. Мовляв, там і паркан поставили, і грубку поправили, і двері вхідні поміняли, і фундамент відновили, і дах. Навіть яму викопали під новий нужник.

Але ж треба ще вікнам міняти та робити внутрішнє оздоблення, а ще непогано б воду підвести та бойлер поставити. Загалом справ багато, дайте грошей.

Чоловік наприкінці монологу своєї мами вже не витримав і сказав, що ми були на дачі, і жодних перерахованих нею вдосконалень там не виявили.

І ось тут постає закономірне питання – а на що пішли гроші, які ми давали? Зрозуміло, що їх вже не повернути, але дуже цікаво.

Свекруха закрутилась, як на сковорідці, стала щось доводити, а коли зрозуміла, що не ми їй не віримо, просто буркнула, що в неї були свої потреби, і звітувати нам вона не зобов’язана.

– Ну, якщо ти не зобов’язана звітувати, то й ми гроші давати тобі теж не зобов’язані, займайся ремонтом сама, – заявив чоловік і ми пішли.

Свекруха потім телефони нам обом обірвала. Кричала, що дачі потрібен ремонт, ми ж самі потім туди дітей будемо на літо возити, тому логічно, що повинні дати грошей.

Чоловік закинув маму до чорного списку і мені теж порадив так само вчинити, що я й зробила. Не хочеться спілкуватися з людиною, яка так спокійно нагріла нас на гроші та брехала в очі.