На що – не сказала. Зуміла зіграти сцену перед старенькими людьми

Якось до моєї старенької мами подзвонила двоюрідна моя сестра Люба і слізно попросила позичити їй гроші. Правда – чималу суму. Бо їй конче треба. На що – не сказала. Зуміла зіграти сцену перед старенькими людьми.

Прийшла вся у сльозах і забрала у стареньких батьків усі гроші, що вони наскладали собі на останню годину. Пояснила, що їй конче треба. За кілька місяців поверне, хай не хвилюються. Вони й віддали все, що змогли відкласти від мізерної пенсії.

За кілька днів її дорослий син купив собі нову машину. От куди пішли гроші моїх батьків. Проте скандалу я не розпочинала. Зціпила зуби і стала чекати, як вона буде себе вести далі. Адже Люба не належала до бідних людей. Працювала на доволі престижній фірмі. Очолювала один з відділів. Мала власний будинок зі всіма зручностями. Син працював програмістом і отримував не не малу платню. Проте їй хватило наглості вирвати у стареньких людей останнє. От що мене боліло.

Мене, звичайно, зачепила її позика. Адже хитрощами вирвала у батьків останню копійку, яку вони наскладали собі упродовж багатьох років. Серце мами зм’якло на сльози Люби, і вона віддала все.

Звичайно, що це питання я взяла під власний контроль. Відчувала нещирість сестри Люби щодо стареньких батьків. Обрала позицію спостерігача.

Минув місяць, другий, а там і пів року. Люба борг не повертала і не згадувала навіть. Мені це явно не сподобалося. Адже батьки хвилюються, але мовчать. Така вже звичка. І заступитися за них нікому, окрім мене.

Я не втрималася і при нагоді запитала у Люби, коли ж вона поверне борг. Вона знічено глипнула на мене і сказала, що протягом місяця.

Час збіг швидко. Гроші Люба так і не повернула. Мені було прикро за батьків, тому вирішила справу взяти у свої руки.

Зрозуміла, що звичайними нагадуваннями я нічого не досягну, вирішила сходити на роботу до директора фірми. Розповіла все, як було.

Не минуло й дня, як Люба принесла всі гроші і кинула на стіл батькам. Мовчки розвернулася і пішла. Наче їй були винні, а не вона. Після цього випадку припинила спілкування зі мною і моїми батьками.

Ну й хай! Людина, яка поступає так егоїстично щодо старших осіб, не викликає у мене симпатії, тим паче бажання і далі з нею спілкуватися. Хай живе, як бажає! Як кажуть старші люди, як постелиться, так і виспиться.