На зустрічі з шейхом прибиральниця заговорила арабською – і переговори пішли зовсім не за планом

Наталя витирала підвіконня, коли почула, як перекладач бреше.

Хлопець у піджаку з гарними ґудзиками бубонів щось літньому арабу. Директор, Василь Сергійович, сидів, розвалившись, і дивився на годинник. На столі лежала тека характеристики тракторів, які не можуть продати другий рік.

Шейх запитав арабською:

– Скільки палива йде у спеку?

Перекладач навіть бровою не повів:

– Запитує, чи можна пофарбувати техніку у червоний колір.

Василь Сергійович пирхнув:

– Та хоч у рожевий! Без проблем.

Наталя завмерла з ганчіркою у руці. Шейх кивнув головою, але видно було – не зрозумів відповіді. Його дурять, а він сидить і посміхається.

Їй не можна лізти. Не можна. Десять місяців вона натирає ці підлоги за мізер. Кредит висить – за батьківський будинок, якого вже немає. Якщо вилетить звідси, йти нема куди.

Але мовчати вона теж не може.

– Витрати великі, – сказала вона арабською, не підводячи очей від кошика. – Вдвічі більші, ніж написано. У спеку двигуни перегріваються. Гарантія рік, але ці трактори для вашого клімату не підходять.

Повисла тиша.

Василь Сергійович схопився:

– Ти охреніла?!

Шейх підняв руку. Директор замовк, ніби його вимкнули.

– Ви говорите моєю мовою? – старий дивився на Наталю.

– Говорю. П’ять років працювала перекладачем в Алжирі. Потім будинок батьків втратила. Грошей не було. Повернулась, пішла сюди.

Шейх дивився довго, потім повернувся до перекладача:

– Ти брехав мені.

Хлопець відкрив рота.

– Я… просто… не так зрозумів…

– Іди. Зараз же.

Перекладач схопив сумку і вискочив, не попрощавшись. Шейх подивився на директора:

– Ви хотіли продати мені техніку, що не вартує таких грошей і не підходить за технічними показниками. Думали, я старий дурень, нічого не зрозумію.

Василь Сергійович витер чоло:

– Ні, що ви, це непорозуміння…

– Це обман! Все. Ми закінчили.

Шейх підвівся. Наталя стояла біля стіни й розуміла – все, її зараз викинуть. Навіщо вона заговорила?

Але шейх подивився на неї:

– Ви підете зі мною. Потрібен чесний перекладач. Я плачу тим, хто не бреше.

У коридорі Василь Сергійович перегородив їм шлях:

– Наталю, ти розумієш, що ти наробила? Ти зірвала мені угоду!

Вона підвела голову:

– Ви хотіли його обдурити.

– Це бізнес! Усі так роблять!

– Не всі.

Директор стояв червоний, кулаки стиснуті. Наталя подумала – зараз відлупцює. Але він розвернувся і пішов, грюкнувши дверима.

На другому заводі директор виявився іншим. Показав документи чесно, без прикрас. Наталя перекладала, перевіряла цифри, ставила питання про двигуни. Шейх слухав, кивав, записував.

Коли вийшли, він сказав:

– Цей завод гарний. Замовлю у них партію. А вас беру працювати. Відчинятиму представництво. Потрібна людина, яка розуміє техніку та говорить правду.

Наталя стояла на паркуванні. Хотіла відповісти, але не змогла. Горло перехопило. Десять місяців. Десять місяців вона мила підлогу, їла хліб із чаєм, їздила стоячи в автобусі. Засинала не роздягаючись, бо сил не лишалося.

А ця людина пропонує їй життя, як раніше.

– Згодна, – видавила вона. – Я згодна.

Шейх кивнув:

– Завтра приїжджайте в готель. Обговоримо деталі.

Вона сіла в автобус. Доїхала. Підійнялася на четвертий поверх, сіла на ліжко та заплакала. Беззвучно, щоб сусідка не почула.

За два дні прийшло смс від Василя Сергійовича:

– Наталю, приїжджай поговорити. Терміново.

Вона приїхала. У новому костюмі, купленому на аванс від шейха. Охоронець не відразу впізнав:

– Наталю?

– Привіт, Михайловичу. Пропусти.

Секретарка Ольга витріщила очі:

– Ти що, вийшла заміж?

– По роботі прийшла. До директора.

– Він тебе… ну… він наказав пропустити.

Наталя увійшла в кабінет. Василь Сергійович сидів за столом. Обличчя опухле, під очима синці.

– Сідай.

– Постою.

Він помовчав. Потер перенісся.

– Дзвонили зі столиці. Шейх твій написав скаргу. Розповів, як ми з перекладачем хотіли його взути. Тепер я під звільнення. У понеділок викликають на килим.

Наталя мовчала. Усередині все горіло, але погляд тримала рівним.

– Ти ж розумієш, я не зі зла, – вів далі Василь Сергійович. – План горів. Начальство душило. Потрібно було продати партію. Хоч так.

– Обманом.

– Ну… прикрасити трошки… всі так роблять…

– Ви десять місяців платили мені мізер, – тихо сказала Наталя. – Я працювала по дванадцять годин. Мила ваш кабінет. Терла унітази. А ви хотіли нажитися на старому, який вам довіряв.

Директор мовчав.

– Я теж могла збрехати, – продовжувала Наталя. – Могла промовчати, роботу не втратити. Але не змогла. А ви змогли. От і живіть тепер із цим.

Вона розвернулася і вийшла.

Біля сходів стояв перекладач, – без піджака, у м’ятій сорочці.

– Наталю, привіт …

– Привіт.

– Чув, ти тепер у справах. Молодець. А я ось… ніде не беруть. Кажуть, зіпсував репутацію.

Вона зупинилася:

– А чого ж ти чекав?

– Ну я думав… трохи підроблю… не думав, що все так серйозно вийде…

– Ти брехав клієнтові за гроші! Це серйозно.

Хлопець опустив голову. Наталя пройшла повз.

Увечері вона сиділа на кухні. На столі лежала угода із шейхом. Зарплатня, м’яко кажучи, пристойна. Наталя подивилася на цифри та порахувала. Ще місяць – і кредит закриє. Повністю.

Телефон завібрував. Смс від Ольги, секретарки:

– Василя Сергійовича звільнили. Сьогодні. Не дочекалися понеділка. Приїхали з Києва й одразу під розрахунок.

– Кажуть, шейх твій написав не лише скаргу, а й надіслав листа партнерам по всьому регіону. Тепер із нашим заводом ніхто справи мати не хоче.

Наталя перечитала повідомлення двічі. Встала, та підійшла до вікна.

Десять місяців вона терпіла. Десять місяців думала, що це назавжди. Що вона ніхто. Що її місце – мити підлогу і мовчати.

А вистачило однієї хвилини, однієї фрази, – щоб все перевернулося.

Вона відчинила шафу, та дістала свій старий синій халат. Той самий, у якому натирала підлогу. Він був потертий, із плямами хлорки на рукаві.

Наталя подивилася на нього, потім акуратно склала і поклала в коробку на антресолі. Більше він їй не знадобиться.

Завтра перша зустріч із партнерами. Перша угода. Перший день на новій роботі. Не тому, що їй пощастило. Не тому, що доля зглянулася.

А тому, що вона не стала мовчати, коли діялася підлість і обман. Все повинно бути по совісті…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!