– Набридло, все, йду! Скільки можна! Дитина, вічна її втома, допоможи, допоможи … а я гуляти хочу, як раніше!

«Набридло, все, йду! Скільки можна! Дитина, вічна її втома, допоможи, допоможи … а я гуляти хочу, як раніше!

Я хочу близькості! Я працюю! Хочу прийти до коханої дружини, жінки… зараз у друга поживу, потім знайду молоденьку… еххх…» – сидячи за кермом і думаючи про те, що сьогодні була остання крапка в їх з дружиною стосунках, Сергій нервово димів.

Їхня історія з дружиною стара, як світ. Познайомилися, покохали один одного без пам’яті, пристрасть, забували про захист, результат, через кілька місяців вона показала дві смужки.

– Звичайно, виношуй, впораємося, – впевнено сказав Сергій і всі баби, діди згідно закивали головою, мовляв, допоможемо, тільки давай онуків…

Далі весілля, термін, щасливі сльози – син! І все….щасливе безтурботне життя закінчилося, дружина перетворилася на квочку: заспана, непричесана, вічне репетування дитини і вночі теж, її постійні – «допоможи, допоможи»…

Куди поділася його дівчинка? Рідні відразу злилися …. вони залишилися віч-на-віч зі своїм батьківством …

–  Я не готовий! – сказав Сергій сьогодні дружині і грюкнув дверима перед носом дружини з немовлям на руках.

Вереск гальм … перед машиною раптово виникла темна згорблена постать.

– Тобі що, жити набридло??? – вискочивши з машини, Сергій підбіг до постаті.

Чоловік у плащі, випроставшись, глянув на нього сумними старечими очима і прошепотів:

– Так.

Не чекаючи такої відповіді, Сергій розгубився:

–  Батьку, тобі допомогти? Допомога потрібна?

–  Я не хочу більше жити!

–  Ну, ти що це надумав, давай, я тебе відвезу додому? А ти розкажеш, раптом, я тобі зможу допомогти? – Сергій узяв за руку старого і обережно повів того до машини.

–  Ну, розказуй, батьку, – Сергій вдихнув дим.

– Довго розповідати.

– А я не поспішаю.

Старий уважно подивився на чоловіка, що сидів поряд, перевів погляд на фотографію, яка висіла вгорі.

–  П’ятдесят років тому я зустрів дівчину, закохався одразу, все в нас швидко закрутилося, не встигли й озирнутися, як уже сім’я, дитина, син, спадкоємець… здавалося б ось воно, щастя!

– Та тільки я хотів, щоб, як раніше, кохання там, пристрасть, молодо-зелено. А дружина втомлена, маленька дитина, побут, тут працювати треба, я на неї все звалив, не допомагав …

– На роботі жінку знайшов, закрутилося у нас … дружина дізналася, розлучення і все. Розлучилися. З тією жінкою нічого не вийшло, я не засмутився, гуляй, не хочу.

– А вона знову вийшла заміж, погарнішала, син татом називав вітчима, а мені все одно.

–  А ви що? – нервово запаливши другу, спитав Сергій.

– Я? Догулявся, ні сім’ї, ні дружини, ні дітей. А сьогодні синові п’ятдесят років, пішов привітати, на поріг не пустив,- заплакав старий,- сам винний. Каже, не батько ти мені, йди гуляй далі.

– Ти це, батьку, куди тебе відвезти? – Сергій почав стукати пальцями по керму.

–  Та тут я живу, тут, їдь, не хвилюйся за мене… – старий вийшов з машини й попрямував до дев’ятиповерхового будинку, що стояв неподалік дороги.

Сергій простежив, щоб той зайшов у під’їзд, постояв трохи і розвернув машину. Заїхавши до супермаркету, купив квіти.

–  Пробач мені, пробач, – зайшовши додому, став перед дружиною, що плаче на коліна, – відпочинь, кохана.
Взяв із рук дружини сина, пішов до іншої кімнати, гойдаючи на ходу, почав співати хрипким голосом: «Котику сіренький, котику біленький…».

Здивований син заснув швидко, довірливо поклавши ручку на серце тата, що сильно калатало. Сергій з розчуленням подивився на дитину: Я хочу бачити, як росте мій син, я хочу почути слово тато…

–  Знову рятував «потопаючих»? – з усмішкою зустріла старенька у дверях свого старого. Той усміхаючись, вішав свій плащ на вішалку.

–  Так, рятував, треба ж якось молоді втовкмачувати великі істини.

–  І як ти їх відчуваєш, кому потрібна допомога?

–  Мені самому потрібна була вона у цьому віці.

–  Ходімо вечеряти, рятівнику, до речі, ти пам’ятаєш, що завтра на ювілей до сина, ніяких потопаючих на вечір, – жінка з любов’ю подивилася на чоловіка.

–  Не забув, як-не-як, п’ятдесят років нашому спадкоємцю, нашому коханню, як таке можна забути,- обійнявши дружину, старий пішов з нею на кухню, посміхаючись…

Ось така неймовірна історія відбулася. Хочете вірте, хочете – ні, – на ваш розсуд. Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки.