Начебто випадково Люда видала Миколі таємницю його майбутньої дружини. Молодик прийшов в сказ. Весілля було відкладено. Коля вирішив, ніби та дитина була не від нього

Людмила відчинила шафу і, зітхнувши, почала витягувати її вміст назовні. Старі черевики чоловіка, коробка з болтами, настільна лампа, зламана праска, пакет з одягом, серветки, набір рушників, цвяхи, банку старої фарби… І коли тільки все це примудрилося скупчитися?!

Напевно, варто частіше заглядати сюди. Тільки коли? У Людмили весь день розписано по хвилинах.

Вона встає раніше за всіх, готує сніданок на сім’ю, збирає чоловіку обід у контейнер, будить чоловіка, підіймає дітей, наливає всім каву та чай, потім допомагає чоловікові зібратися на роботу.

Потрібно зав’язати краватку, подати портфель і обід, упакований в акуратний пакет. Люда сама не розуміє, навіщо все це потрібно. Просто вони так звикли.

Чоловік вирушає, залишивши на столі немитий кухоль і, як завжди, забувши біля входу пакет зі сміттям. Виносити його – це єдиний обов’язок Миколи, з яким він ніяк не може впоратися.

Людмила, постійно квапить старшого сина, допомагає молодшому одягнутися до школи, будить дочку, що заснула за столом, і спішно заплітає їй коси. Іринка зовсім мала, сама зібратися в садок не може.

Втім, старший Вітя та молодший Сашко до школи без допомоги мами теж не зберуться. Інколи Людмилі здається, що без неї в цьому будинку навіть час зупиниться.

Утрьох вони біжать на зупинку. Людмила обов’язково стежить, щоб обидва хлопчики дійшли до школи та лише потім відводить їхню сестричку до дитсадка.

Втомлена і спітніла, вона повертається додому. Дорогою обов’язково забігає до магазину. Її чекає миття посуду, прибирання, приготування вечері, прання білизни.

Свіжа їжа має бути обов’язково. Микола не любить два дні їсти одне й те саме. Людмилі постійно доводиться вигадувати, як вмістити приготування різноманітної їжі до їхнього скромного бюджету.

Їй необхідно встигнути зробити обід до закінчення уроків у молодшого сина. Люда біжить спочатку за Сашком до школи, а трохи пізніше за Іринкою до садка. Звичайно, можна просити старшого сина, наприклад, забирати брата зі школи. Сам Вітька не проти.

Натомість проти Микола. На його думку, дітьми та будинком має займатися дружина. Хлопчаки домашніми справами не займаються. Ось підросте Іринка, тоді й буде помічниця.

До шостої додому повертається чоловік. Людмила гріє йому вечерю, запрошує до столу. Микола їсть, п’є чай із вафлями. Вони повинні обов’язково лежати у вазі на столі. Бажано свіжі.

Після Люду знов чекає миття посуду, а також уроки з дітьми, вироби, прасування одягу на завтра, збори портфеля та інші домашні дрібниці.

Микола любить, коли постільна білизна попрасована, а сорочки їй потрібно відпарювати. І не плутати! Сам чоловік займатись такою нісенітницею не буде.

Стежити за чоловіком – жіночий обов’язок. Це він засвоїв із самого дитинства.

Увечері в хаті настає тиша. Микола та діти засинають і у Люди знаходиться пів години, щоб посидіти, замкнувшись у ванній. Але тільки тоді, коли туди не захоче зайти Барсік. Шкідливий кіт дряпає двері, доки жінка не пустить пухнастого до кімнати.

Небагато часу на сон, а вранці все спочатку. Людмила почувається шалено втомленою, але настільки звикла до цього стану, що часом навіть не помічає його.

Домашні справи робить вона з об’єктивною байдужістю. Жінка давно упокорилася, що весь сенс її існування зводиться до того, щоб мити, прибирати, прати та готувати.

***
Постоявши перед відчиненими дверцятами шафи кілька хвилин, Людмила впевнено рвонула з полиці велику стару коробку. Пил, що піднявся, потрапив їй в обличчя. Людмила голосно чхнула кілька разів.

Прийшовши до тями, вона побачила маленький фотоальбом, що випав з коробки. Людмила нахилилася і підняла його з підлоги. Спітнілою долонею жінка погладила потерту обкладинку.

Серце зворушливо заклекотіло. То був її старий альбом. Люда подумала, що він загубився під час переїзду, але виявилося, що заповітна книжка сховалася серед старих речей.

Жінка сіла на диван у вітальні та почала гортати м’яті сторінки. Зі знімків на неї дивилися до болю знайомі обличчя.

У куточку альбому Люда побачила вицвіле фото. На тлі бабусиного будинку стояла маленька вона з квітами в руках і смішним хвостиком на голові, а поряд її найкраща подруга Віка.

Людмила одразу понурилася. Безтурботне почуття ностальгії змінилося тривогою. Різко захотілося зачинити фотоальбом і повернутися до справ.

З Вікою вони товаришували з пелюшок, але багато років тому посварилися назавжди. З того часу у Людмили не було подруг.

Лише чоловік. Потім з’явився Вітя, згодом Сашко, а потім Іринка. Життя безтурботної дівчини перетворилося на нескінченний забіг.

На перший погляд, у житті Людмили немає нічого особливого. Варто повернути голову і погляд наткнеться на таку саму родину. Чоловік, діти, робота…

Тільки чомусь мати посміхається, тато проводить багато часу з дітьми, разом вони ходять по магазинах і проводять вечори в піцерії.

Інші сім’ї виглядають щасливими. Вони гуляють у парках, ходять до цирку, їздять за місто. У Людмили немає сил навіть на просту прогулянку у дворі. Вона буквально змушує себе виходити надвір з Іринкою. Жінка перегорнула сторінку. Їхнє шкільне фото. Ось сама Люда, поряд Віка, а під руку з нею Микола.

Людмила хмикнула. Їхня дружба зруйнувалася, коли з’явився він. Микола прийшов у клас наприкінці навчального року. Діловий, задумливий, із хитрою посмішкою.

Миколу посадили за парту позаду Вікі та Люди. Під час контрольної новенький попросив допомоги. Віка допомогла. Вона одна з небагатьох добре розуміла математику, була шалено чуйною, тому ніколи не залишала однокласників віч-на-віч з логарифмами.

Після того Микола приніс кращій подрузі Людмили шоколадку. Дівчата з’їли її разом дорогою додому.

-А цей Коля він так …, – мрійливо промовила Віка. – Незвичайний такий.
-Угу, – буркнула Люда.

-Симпатичний, справді? – не вгамовувалась подруга.
-Угу, – знову відповіла Люда.

Люда не змогла зізнатися, що їй хлопець сподобався не менше.

Віка та Микола незабаром почали зустрічатися. Спочатку ця обставина лише трохи засмутила Люду. На першому місці для неї завжди було навчання. Батьки запевняли, що хороші дівчатка не розмінюються на дурниці.

Микола заявляв, що після школи вони з Вікою одружаться. Він буде вчитися, а вона чекатиме його вдома. Люда вважала такий розклад правильним, а ось подруга чинила опір. Вона хотіла вчитися, працювати, пробувати нове, а не бути просто дружиною та матір’ю.

Згодом “солодка парочка” стала дратувати Людмилу. Вона відчувала себе зайвою та… нещасною. Микола, на думку дівчини, не підходив на роль чоловіка для подруги. У Вікі зовсім інші погляди життя. Микола набагато більше підходить їй – правильній, уважній, домашній…

Після випускного Віка та Микола побігли не до РАГСу, а до інституту. Дівчина відмовилася виходити заміж до того, як отримає диплом.

– Люда, ми можемо поговорити, – прошепотіла Віка. Це сталося зимового вечора. Люда збиралася спати, але у двері раптово подзвонили.

– Прям терміново? – Запитала Люда, у якої вже злипалися очі.
Віка кивнула.

-Проходь, – знизала плечима подруга.

Люда злилася. Вона припустила, що закохані посварилися і зараз Віка опівночі буде скаржитися на Миколу.

-Я залетіла, – заявила Віка, щойно дівчатка сховалися в кімнаті Люди від цікавого погляду батьків.

-У сенсі? – не одразу зрозуміла Людмила.

-У прямому, – відповіла Віка. – Не знаю, що робити. Це так…так не вчасно!Я тільки на другому курсі!

-Коля знає?

Віка закрутила головою.

-Я не знаю, що робити, – знизала плечима Віка.

Люді раптово захотілося вигнати найкращу подругу. Останнім часом вона помітила, що Віка та її почуття до Миколи викликають неприязнь.

-Так це ж не проблема, – пирхнула Люда. – Якщо ти вважаєш, що не вчасно, то зроби переривання.

-Коля буде проти, – сказала Віка.

-Так ти не кажи йому, – хитро посміхнувшись, відповіла Люда. – Навіщо чоловікові лізти у наші жіночі справи.

Віка проковтнула. Було видно, що вона сумнівається. Люда почала вмовляти. Вона навела сотню аргументів, чому варто зважитися на цей крок, а головне не говорити Миколі.

Подруга здалася. Вони з Миколою жили окремо один від одного, тому студентці було легко приховати від нього цю історію.

З того часу всередині Люди остаточно щось надломилося. Вона злісно дивилася, як Віка посміхалася Миколі. Адже цей прекрасний чоловік навіть не знає, наскільки підло стосовно нього вчинила його кохана…

А ще Люда шкодувала Миколу. Він здавався їй чудовим чоловіком. Про таких ще кажуть “справжній”. Суворий, серйозний, відповідальний.

Після отримання диплома Віка гордо демонструвала всім знайомим обручку. Люда привітала подругу крізь зуби. Вона відчувала, що любить Миколу все сильніше. Віка ж викликає у ній ненависть та зневагу.

Підібравши момент Люда вирішила проговоритися Колі.

– Пощастить тобі з дружиною, – сказала Людмила Миколі. – Сподіваюся, діти у вас таки будуть.

– А чому ні? – здивувався хлопець. – Я хочу велику родину. Справжню. Я – здобувач, дружина – вогнище зберігає. Дітей бажано трьох.

Подобалася Люді ця стійкість і якась правильність, що з юності жили в Миколі.

-Ти тільки на Віку сильно не тисни, – надавши обличчю скорботний вираз, попросила Людмила. – Вона дуже переживає.

-Чому? – не зрозумів молодик.

-Через своє здоров’я, – пояснила дівчина. – Той випадок, ну коли вона позбулася дитини мав свої наслідки.

-Що? – здивувався Микола.

-Ви ж зважилися тоді на переривання… Ось тобі й наслідки.

Начебто випадково Люда видала Миколі таємницю його майбутньої дружини. Молодик прийшов в сказ. Весілля було відкладено. Коля вирішив, ніби та дитина була не від нього.

Віка не пробачила подрузі такої зради. Відносини виявилися назавжди зіпсовані. Люда швиденько прибрала до рук Колю, про якого давно мріяла, а Віка просто зникла з їхнього життя.

Чоловік хотів дітей. Люда одразу народила сина. Почувалася цілком щасливою, хоч і складно було одній справлятися з дитиною. Миколай виявився поборником традицій. Він заявив дружині, що до трьох років малюка виховує матір, а вже потім починає батько.

Минув час, перш ніж на світ з’явився другий син. З ним від чоловіка також не було допомоги. Людмила знітилася, а Микола став незадоволеним. У будинку неприбрано, діти кричать.

Ось так “цікаво” здійснилася мрія про “правильну сім’ю”. Нині дітей троє, як і хотів Микола. Заробляє він не дуже багато. Люда, як і належить, сидить вдома і дивиться за осередком, витрачаючи на розпалювання останні сірники.

-Збулася мрія ідіотки, – похмуро пробурмотіла Людмила, закривши альбом.

Вона знала, що згодом Віка зустріла іншого чоловіка. Бачила їх кілька разів. Симпатичний, трохи старший. У них син.

Люда бачила як у магазині малюк щось весело розповідав своєму батькові. Ця картина викликала смуток. Микола не дуже багато часу проводив з дітьми.

Сини не могли довірити йому нічого. Можна сказати, що в Людмилі знову заграла заздрість.

Закусивши нижню губу, вона глянула на годинник. Настав час повертатися у своє колесо забігу. Незабаром йти за сином, потім за донькою, а потім зустрічати чоловіка з роботи.

Правду кажуть. На чужому нещасті щастя не збудуєш. Начебто відома істина, а скільки людей обпалюється…

Ставте вподобайки та залишайте коментарі, що думаєте ви з цього приводу?