Найбільше дратувала мене дружина рідного Миколиного дядька! Де вона, там завжди лайки, та сварки! Але остання її витівка відвернула від неї всю рідню

З родичами чоловіка, Миколи, в мене були натягнуті стосунки, добре спілкувалася я тільки із сестрою чоловіка і, як не дивно, зі свекрухою.

Численні двоюрідні та троюрідні тітоньки чоловіка, мене дратували своїм нахабством і безпардонністю.

Відвідувати сімейні свята я не любила – на кожному обов’язково щось сталося, без конфлікту не обходилося жодного разу.

Найбільше дратувала мене дружина рідного Миколиного дядька – щоразу зустрічаючись зі мною, вона робила все, щоб розгнівати мене:

– Щось ти, Ірино, роздобріла! Обмежувати себе в їжі, люба, треба! Це ти за пів року розмірів на п’ять погладшаєш!

Я ніколи в боргу не залишалася, тому завжди знаходила, що відповісти родичці:

– Турбота ваша мені дуже приємна, але ви не хвилюйтесь, до вас мені ще далеко! Я так гадаю, розмірів дванадцять, не менше!

– А ви як почуваєтеся? Зі здоров’ям все добре? Виглядаєте не дуже, на обличчі судини видно, тиск турбує, чи що?

Олена Станіславівна, отримавши відсіч, відразу замовкла, правда, ненадовго – до кінця вечора вона примудрялася рази три-чотири знайти привід, і знову причепитися до мене:

– А ти, Ірочко, рецепт цієї страви у господині попроси, хай вона поділиться. А то курка в тебе ніколи не виходить!

– Пам’ятаю, якось на Великдень ми у вас у гостях були, і ти якраз до столу запечені стегенця подавала. Я тоді ще здивувалася, та подумала: ну як можна зіпсувати таку просту страву?

– Ірочко, подивися, який Валера вихований! Внучок мій! Якщо хочеш, я попрошу доньку, вона з тобою деякими секретами виховання поділиться.

– А ваш Ванька – просто відірви та викинь, абсолютно неконтрольована дитина! Мені здається, вам варто переглянути свої методи виховання.

Микола мовчки спостерігав за такими баталіями, з тіткою він уже давно перестав сперечатися, просто намагався не звертати уваги на її балаканину.

І мене часто закликав спокійніше реагувати на випади Олени Станіславівни:

– Ір, та вона просто людина така, розумієш? Ну подобається їй якусь гидоту провернути! Ти що думаєш, вона тільки до тебе чіпляється? Вона пристає до всіх, кого перед собою бачить!

– Ми вже за стільки років звикли, перестали на неї звертати увагу. З нею працює лише тактика ігнорування. Коли віддачі немає, вона сама швидко замовкає.

Дочка в Олени Станіславівни була їй до пари, у мене з нею стосунки теж ніяк не складалися.

Віра так само як і матуся, поводилася гордо і при цьому нахабно – жінка чомусь вважала, що родичі зобов’язані їй у всьому допомагати, причому безкорисливо і, виключно з доброї волі.

Два тижні тому Віра зателефонувала мені з проханням, яке звучало, як вимога:
– Візьмеш Валеру до себе на три дні? Нам із Дімою виїхати треба!

– А чому я? Чого ти дитину матері своїй, наприклад, не відвезеш?

– Їй ніколи! Мама зараз активно взялася за своє здоров’я, лікарі їй порадили схуднути щонайменше на сорок кілограмів, щоб навантаження на серце та на ноги знизити.

Вона в зал ходить, з дієтологом зустрічається, її день тепер по хвилинах розписаний.

– Ну, нехай твоя свекруха з Валерою посидить. У мене теж, Віро, є свої справи, які я заради твоєї дитини скасовувати не готова.

– Свекруха теж зайнята! У нас з нею не дуже добрі стосунки, я б не хотіла залишати на неї дитину.
Живе вона у селі, які там для семирічного хлопця можуть бути розваги? А як вона його возитиме до школи? А забирати звідти?

– Ну що, в тебе, крім нас, більше родичів не знайшлося? Які могли б доглянути дитину за твоєї відсутності?

– Я Валеру не візьму, Віро, ти вже не ображайся. Я з ним не впораюсь, він нікого не слухає! Я не хочу, щоб твій син розтрощив мені квартиру!

– Я з Валерою поговорю, він поводитиметься пристойно. Іра, справді, крім тебе звернутися нема до кого.

– Та я не можу, Віро, невже ти не розумієш? У мене теж день по хвилинах розписаний, Іван у мене через день ходить до батутного центру.

– Я там, поки він стрибає, поряд сиджу. З ким у цей час залишиться Валера? Заняття у нас після обіду, він уже на той момент зі школи повертається.

– У чому проблема? Нехай іде разом із твоїм Ванькою на батути. Чудова ідея, як мені здається. Дитина розважиться, з іншими дітьми поспілкується. Іра, ти чого робиш проблему з такої дрібниці?

– А ти сплатиш за цю розвагу? Вісімсот гривень півтори години коштує!

– Ну, заплати за Валерку, а ми потім, коли повернемося, тобі гроші віддамо. Зараз поки що немає вільних.

Я Вірі відмовила, за що спричинила гнів Олени Станіславівни. Увечері тітонька Миколи зателефонувала мені, та висловила своє невдоволення:

– Хіба родичі так чинять? До тебе по допомогу звернулися, а ти ніс повертаєш!

– Довелося мені через тебе заняття у фітнес-залі скасовувати, та консультації з дієтологом переносити! Віра так на тебе розраховувала, а ти по-хамськи до неї поставилася!

Я зайвий раз пораділа тому, що відмовила і Вірі, і її матері. Можливо, тепер до мене перестануть звертатися з різними проханнями, й нарешті залишать мою родину в спокої?

Три дні тому мені зателефонувала свекруха і попередила:

– Ірино, двадцять третього числа всі збираємося на нашій дачі.  Ти не забула, що у твого свекра день народження?

– Ні, звичайно, не забула, Марино Олексіївно. Ми обов’язково будемо. Скажіть, будь ласка, а всіх родичів запрошено?

– На жаль! Лєнку я спочатку кликати не збиралася, думала, що в якомусь столітті свято пройде спокійно, без лайки, але ні!

Лєнка мені зателефонувала і сказала, що двадцять третього ввечері на дачу вони прибудуть у повному складі! Хтось із родичів, мабуть, доніс!

– Даааа, шкода, треба починати морально готуватися до свята вже зараз!

– Я взагалі, Марино Олексіївно, подумую про те, щоб заспокійливі пити розпочати за кілька днів до зустрічі з Оленою Станіславівною. Я її не витримую!

– Так, людина вона своєрідна! Гаразд, якось потерпимо! Все-таки чоловік Лєнки – рідний брат мого чоловіка. Як не запросити?

Дача у Марини Олексіївни була просто величезною – у просторій вітальні розмістилися двадцять п’ять осіб, ще залишилося місце для танців.

Олена Станіславівна на день народження брата чоловіка прибула в оточенні дочки, зятя, та чоловіка.

Були й діти Віри – семирічний Валера, та однорічна Серафима. Хлопці швидко поїли, та втекли грати, а дорослі поволі розмовляли за столом, згуртувавшись у невеликі групки.

Я поглядала за Ванею, періодично роблячи йому зауваження:
– Синку, не бігай. Не дай Боже, щось упустиш. І не кричи голосно!

– Ваня, будь ласка, поклади на місце цю вазу! Бабуся засмутиться, якщо ти її розіб’єш!

Віра за своїм старшим Валерою не дивилася взагалі – дитина, вихована в умовах вседозволеності, поводилася розв’язно!

Він бігав по кімнатах, хапав чужі телефони, намагався дотягнутися до фарфорових фігурок, що стояли на верхній полиці стінки.

Марина Олексіївна спочатку терпіла, а потім почала сама робити зауваження Валері, але той на них ніяк не реагував:

– Віро, скажи синові, щоб він ногами на спинку крісла не ставав. Впаде, не дай Боже, вдариться, а потім ми винними залишимося.

– Я, Марино Олексіївно, синові зауважень не роблю! Ми з чоловіком дітей виховуємо за спеціальною американською методикою – до десяти років дитині не можна робити жодних зауважень, взагалі, їй потрібно дозволяти абсолютно все.

Зате після десяти, до дитини варто ставитися, як до свого підлеглого – він повинен виконувати все, що скажуть йому батьки.

– Ну-ну! А де гарантія, що після десяти років він остаточно вам на шию не сяде? Хто сказав, що розбещена дитина раптом стане вас слухатися?

Ну та гаразд, не моя це справа. Доглядай сина, дивися, щоб не впав!

Віра, що тримала на руках доньку, скривилася. Вона опустила дитину на підлогу і сказала старшому синові:

– Валеро, візьми Сіму. Пограй з нею небагато, я хоч поїм!

Маленька Серафима тільки-но навчилася ходити, тому на ніжках стояла нестійко. Ваня, мій син, загрався, побіг до столу і задивившись кудись убік, легенько, не спеціально, зачепив маленьку Сіму стегном.

Малеча шльопнулася на п’яту точку, і здивовано дивилася на Ваню. Хлопчик хотів допомогти Сімі встати, простягнув до неї руки, як раптом підскочила Олена Станіславівна, і з усієї сили відважила Вані потиличник.

Я завмерла, син від болю та образи тут же розплакався:

– Ти що під ноги не дивишся? – закричала Олена Станіславівна, – що носишся по дому? Ледве дитину мені не забив!

Ірко, вистачить їжу знищувати! Піднімися нарешті з-за столу і втихомирюй свою дитину!

Замість мене встав Микола. Він підійшов до сина, взяв його на руки, та впритул наблизився до Олени Станіславівни:

– Ще раз ти на мою дитину піднімеш руку, я тобі її в трьох місцях зламаю! Зрозуміла?

Олена Станіславівна, яка не чекала від племінника таких слів, залишилася стояти з відкритим ротом.
Ступор за кілька хвилин спав, і жінка закотила господарям дачі істерику:

– Негайно відвезіть мене додому! Негайно, я сказала! Це що за відношення? Чому Колька дозволяє собі казати мені такі речі? Я хочу додому, відвезіть мене хтось!

Ні власники дачі, ні інші гості навіть не ворухнулися. Олена Станіславівна, бачачи, що на неї ніхто не звертає уваги, різко заспокоїлася і, знову повернулася на своє місце.

Свято продовжилося, гості веселилися, і лише Олена Станіславівна мовчки сиділа за столом, та спостерігала за тим, що відбувається.

Виїжджаючи додому, жінка урочисто пообіцяла Марині Олексіївні, та її чоловіку, більше ніколи не приїжджати на дачу!

Від Миколи тітка вимагала публічних вибачень, але той лише посміхнувся. Ніхто з присутніх не зайняв бік Олени Станіславівни, навіть власний чоловік її докорив.

З родичами, після цього випадку, пенсіонерка не спілкується – вона образилася на всіх, хто був на святі! Але, я відверто радію з цього приводу!

Бо всім вже набридла ця скандальна баба! А чоловіку я вдячна, що він захистив нашого сина, та нагримав на родичку! Давно потрібно було це комусь зробити!

Як на мене, я б ще і потиличників відвісила, щоб вона зрозуміла, як це “приємно”! Ви зі мною погоджуєтесь, чи маєте власну думку?