Найдорожчий подарунок…

– Більше я до школи не піду! – Крикнула з порога Катруся. Голос її тремтів від сліз.

– Що сталося? – схвильовано запитала у відповідь Тетяна. У цей час вона на кухні намагалася переконати, що суп дуже корисний, і їсти його обов’язково щодня, молодшого сина Данила.

– Катрусю, що трапилося? – повторила своє запитання Тетяна, виходячи у коридор.

– Нічого, не піду і все! – відрізала Катя, залізши на диван і уткнувшись носом до стіни. Після чого почулися тихі схлипування.

– Доню, тебе хтось образив? – Запитала Тетяна, сідаючи на край і погладжуючи дочку по голові.

– Так! – вигукнула Катя.

– І хто ж?

– Ти! – Тетяна здивувалася від відповіді доньки.

– Я? Чим же я тебе образила? І до чого тут школа?

– Навіщо ти мене на світ привела? І Даньку? Якщо ти не маєш грошей? Тепер усі сміються з нас, і ніхто дружити не хоче! – схлипуючи, вимовляла Катруся.

Тетяна зітхнула:

– Я зараз, тільки Даньку перевірю та повернуся. Повернусь і ми поговоримо.

Тетяна залишилася одна з двома дітьми понад два роки тому. Олег – улюблений тато і чоловік провалився на рибалці під кригу, що почала танути.

Врятувати не вдалося. Катруся тоді ходила в дитячий садок, а Данилка ще не було. Замість нього була свіжа довідка з жіночої консультації про постановку на облік. Тетяна була на третьому місяці.

Вони з Олегом виросли у дитячому будинку. Бабусь, дідусів, які могли б допомогти у вихованні дітей, не було.

Тетяна розуміла, що одній підіймати двох дітей буде важко, але думку, щоб позбавитись малюка, відігнала одразу.

Олег був її першим і єдиним коханням. Зробити цю ганебну процедуру, означало для Тетяни зрадити Олега та їхнє кохання.

Вони завжди мріяли, що у них буде велика родина. Що вони зроблять все, щоб їхні діти були щасливими. Я впораюся, наші діти будуть щасливі – пообіцяла Тетяна собі та покійному чоловікові.

Убогі заощадження молодої сім’ї пішли на похорон. Зарплати кондитера невеликого кафе, де працювала Тетяна, та допомоги, яку вона оформила на Катрусю, їм із донькою вистачало, якщо жити скромно.

Але Тетяна чудово розуміла, що скоро з’явиться син, а отже, декрет і збільшення витрат. Вона намагалася відкласти про запас кожну гривню.

Свого часу дві крихітні однокімнатні, отримані нею та Олегом після дитячого будинку, вони обміняли на двокімнатну.

Тетяні було нелегко оплачувати комуналку, але розмінювати квартиру вона не наважувалася. Берегла для дітей.

З появою Данилка витрати, як і очікувала Тетяна, збільшились. Доводилося заощаджувати на всьому.

У дитячому будинку Тетяна навчилася шити та в’язати, тому зараз сама шила, в’язала, перешивала та перев’язувала одяг для себе та дітей. Майструвала іграшки для Катрусі та Данила.

Книги, які вона читала діткам на ніч, брала у бібліотеці. Солодощі та смаколики, тільки у свята. Похід у парк на каруселі – один раз за літо. І таке інше.

Бюджет йшов тільки на найнеобхідніше. На приватний садок для Данилка грошей не було, а місце в державному очікувалося лише до трьох років. Але Тетяна про своє рішення не шкодувала.

Вона дуже любила дітей. Намагалася, щоб їхня маленька родина була дружною. І вони робили все разом.

Наприклад, коли Тетяна вчила Катрусю шити чи готувати, Данька поряд перебирав кольорові клаптики, або бринькав ложкою в маленькій каструлі з дуже зосередженим виглядом.

Перед тим як читати дітям казки на ніч, вони лежали й розмовляли про все на світі. Навіть коли Данька ще не вмів розмовляти, він завжди слухав. Все одно вони були разом, поряд…

Даня на кухні колупав ложкою в супі.

– Не хочу суп. Хочу морозиво! – Зітхнув хлопчик.

– Багато морозива шкідливо. У суботу купимо морозиво, а зараз їж суп, – Тетяна ніжно погладила сина по голові.

Коли вона повернулася до кімнати, Катя вже не плакала. Дівчинка сиділа на дивані, задумливо дивлячись у підлогу. Тетяна сіла поряд.

– У Валі Смирнової день народження. Вона всіх дівчаток із класу запросила, а мене ні, – тихо сказала Катя.

– Я запитала її, чому, а вона відповіла, що не хоче отримати в подарунок саморобного ведмедя, якого я подарувала Олі.

– А ще, що на добрі подарунки наша родина грошей не має.

– Ти думаєш, що дружба вимірюється дорогими подарунками? Якби Валя прийшла на твій день народження і не подарувала зовсім нічого, ти була б рада її бачити на святі?

– Звісно! Ми все одно могли б весело грати.

– А Оля зраділа ведмедику, якого ми з тобою пошили для неї?

– Так. Вона сказала круто, що таке ведмежа буде тільки в неї й ні в кого в цілому світі. І воно завжди нагадуватиме їй про мене.

– Для мене було б чудовим подарунком, якби ти добре вчилася, а Данька завжди їв суп без примх. Але хіба, якщо ти отримаєш двійку, я любитиму тебе менше?

І Данька суп ні в яку їсти не хоче сьогодні, але я люблю його так само сильно, як учора! Подумай про нашу розмову.

– Тетяна обійняла доньку і міцно притиснула до себе. – Я люблю вас, і тато дуже любив.

Наступного дня Катя прийшла зі школи щаслива та поділилася новинами:

– Оля сказала Валі, що не піде до неї на день народження. Тому що піде до мене у гості у суботу. Вона принесе нову настільну гру.

– Чудово, – усміхнулася Тетяна. – Якраз у суботу я збиралася купити морозиво. А ще, моя начальниця запропонувала мені пекти вдома тістечка та торти для них.

– Каже, такі смачні, як у мене, ні в кого не виходять. Це означає, що зможу підробляти. І до зими ми купимо тобі нові ковзани.

– Краще, мамо, спершу купи Данилку вантажівку, пам’ятаєш, яка йому так сподобалася в крамниці,
– відповіла Катя і зніяковіло посміхнулася.

А Тетяна потай змахнула сльозу, яка зрадливо ковзнула по щоці. Не пройшли марно їхні розмови “про все на світі”! Вона на вірному шляху – чоловік би ними пишався…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі, та вподобайки! Підписуйтеся на сторінку та читайте цікаві публікації!