Наречена з великим посагом

Настя готувалася до весілля, вона вже рік зустрічалася з Денисом, і, як вона говорила, знала його як облупленого. Останні кілька місяців вони жили разом у квартирі Насті, яка дісталася їй від її бабусі.

Денис був господарським хлопцем, умів і цвях забити, і кран полагодити, і все те, що мав уміти будь-який ідеальний чоловік. Ще тиждень і заповітна обручка буде сяяти на її пальці, а поки вона насолоджувалася моментом, шукала приклади весільних зачісок і макіяжу на просторах інтернету.

Щось Денис затримується, а він уже кілька годин як пішов гуляти з її улюбленцями. Настя вийшла на балкон і подивилась униз. Денис голосно кричав на собаку, за те, що той відмовлявся нападати на маленьке сіре кошеня.

Він хапав собаку за шкірку, і кидав на кошеня, все це супроводжувалося голосними вигуками:

– Хапай його! Розірви! Чого боїшся! Давай його на шматки!

– Ану не зупинись!

Денис, побачивши на балконі Настю, остовпів, а потім, потягнувши собаку за повідець, понуро попрямував до під’їзду. Настя вискочила надвір, схопила маленьке кошеня на руки, забрала своїх собак і суворо подивившись на Дениса, сказала:

– Весілля не буде. Збирай речі та йди!

– Ти чого? Ти це через блохастого кота чи що?

– Іди!

– Ну, і дурепа! Не треба зв’язуватися з божевільною, яка тварину ставить вище за людину.

З того часу Настя розчарувалася в чоловіках і жила сама зі своїм “зоопарком”, як його ласкаво називала мама Насті – Антоніна Семенівна.

Настя працювала в поліклініці та дуже часто знаходила на вулиці поранених та хворих тварин. Усіх вона підбирала, лікувала, а потім віддавала у добрі руки.

Але ця шістка були повноправними мешканцями її квартири. Кішку Мусю їй віддала сусідка, коли переїжджала до Америки.

Барона вона знайшла на вулиці, пораненого, голодного, кіт ледве шкутильгав від голоду і болю, Настя його відгодувала і вилікувала, тепер великий солідний кіт завжди сидить на найкрасивішому кріслі вітальні, ніби всім своїм виглядом показуючи, я і є справжнісінький барон.

Жучку Настя зустріла біля магазину, та жадібно облизувалася побачивши людей з пакетами, гавкала, випрошувала хоча б шматочок хліба, але люди проходили повз, не звертаючи на неї ніякої уваги.

Мухтара кинули господарі, просто продали будинок, і переїхали, залишивши собаку напризволяще.

Сороку Соньку Настя знайшла на вулиці. Сонька була зі зламаним крилом, Настя її довго лікувала і доглядала її, а коли настав час відпустити її, та не полетіла і залишилася жити разом з усіма.

Шостий житель – сіре кошеня, якого вона знайшла на вулиці, при сварці з Денисом виявилося зовсім не сірим. Викупавши його, Настя виявила під брудом білу пухнасту шорстку. Знахідку назвали Сніжинкою та познайомили з рештою мешканців квартири.

Хвостаті між собою не сварилися, і навіть на подив Насті дружили між собою, мабуть, важке минуле зробило їх терпимими один до одного. Сніжинку відразу ж прийняли у своє коло, і кожен як міг, намагалися її виховувати.

Час минав, Настя поступово почала забувати про важкий розрив з Денисом і згодом зрозуміла, що готова до нових відносин. Але тепер вона точно знала, який їй потрібен чоловік, а з яким вона точно не хоче мати нічого спільного.

Наближалися весняні свята. Настя з подругами зібралися до парку на пікнік. Купивши соку, і зібравши бутерброди, із салатиками, дівчата прийшли до парку.

Розстеливши на галявині велике покривало вони весело щебечучи, почали розкладати принесене частування. Неподалік їх розташувалися ще кілька компаній.

Хтось смажив шашлики, хтось грав на гітарі, було весело та галасливо. Настя розслабилася, і підставивши своє обличчя теплому весняному сонечку, замріяно прикрила очі.

– Дівчата, приєднуйтесь до нас!

– Дякую, але нам і самим не нудно!

– Хіба можна без шашликів на природі? Ось навіть ваша подруга мрійливо заплющила очі, думаючи про шашлик і вдихаючи його аромат.

– Звідки ви взяли, що я мрію про шашлик?

– Ну, ні про мене ж ви мрієте! Хоча все може бути, я хлопець помітний…

Макс розсміявся, невдовзі її подруги та вона сама почали сміятися разом із ним.

– Ну що будемо знайомі? Я Макс, а ви?

– Настя. А це мої подруги Оля, Маша та Карина.

– А це мої друзі – Ігор та Льоня. Ходімо до нас, разом буде веселіше.

Насті дуже сподобався Макс, веселий, дбайливий, а шашлики як смажить – смакота. Ще у Макса, як з’ясувалося, був собака, а раз у нього є собака, значить, він зрозуміє її та прийме її хвостатих співмешканців.

Настя з Максом зустрічалися вже кілька місяців. Настав час познайомити Макса із її хвостиками, подумала Настя.

Ретельно прибравши квартиру та приготувавши вечерю, Настя запросила Макса у гості. Макс з порога став вказувати Насті, що хотів би тут змінити, а що він залишив би. Який господарський, подумала вона.

– Ой, а це хто?

– А це мій посаг! Соня, Бароне…

– Все! Не продовжуй! Вони тут зайві! Здаси їх у притулок, їм тут не місце!

– У притулок? Але ж у тебе самого є собака!

– Ти мого пса зі своїми двірниками не порівнюй! Він чистокровний, а це …. Я навіть слів таких не знаю … Іди до мене, я так скучив!

– Іди Макс!

– Що?

– Іди геть! Я думаю, у нас з тобою нічого не вийде…

– Ти хвора?

– Це не зброд, це мої друзі, а ти мені ніхто.

Настя знову лишилася одна. За вікном лив дощ, ніби разом із Настею оплакував її, не здійснені мрії.

Я, мабуть, ніколи не вийду заміж, думала Настя. Нікому не потрібні мої хвостики. А як я їх вижену надвір? Вони ж для мене як рідні.

Настало довгоочікуване літо, роботи у Насті поменшало, багато хто роз’їхався по дачах, і курортам. Настя сумувала в кабінеті та з тугою мріяла про відпустку.

– А чого це ви сумуєте, Настя?

– Про відпустку мрію, Олег Дмитрович.

– Можете звати мене Олегом. А коли у вас відпустка?

– У серпні…

– А давайте у вихідні з’їздимо кудись, відпочинемо…

– Не можу, у мене вдома шестеро по лавках. Я наречена з великим посагом!

– У вас є діти? А на вигляд і не скажеш… Така молода…

Настя розреготалася. Їй було смішно спостерігати, як Олег невміло намагається до неї залицятися, але ще смішніше їй було від того, що він подумав, що до тридцяти років у неї вже шестеро дітей.

– У мене немає дітей, у мене кішки, собаки та сорока.

– Як цікаво, завжди мріяв мати багато тварин, але мама не дозволяла. А зараз у мене в самого є пес Джордж, і кішка Люська. Думаю, ми з вами потоваришуємо.

– Мої усі безпородні…

– Мої також. Безпородні вони завжди вірніші та добріші за породистих, хоча це тільки моя особиста думка. Я якось зайду до вас, щоб познайомити наших хвостатих родичів.

Минуло два роки. Настя з Олегом переїхали до великого просторого будинку.

У їхньому будинку вистачило місце всім хвостикам, які у них були, а нещодавно вони знайшли на вулиці ще одну кішку, яка виявилася вагітною.

Триколірну вагітну кішку назвали Лізою, а через місяць Настя дізналася, що теж чекає дитину.

Ставте вподобайки та залишайте свої коментарі, що думаєте з цього приводу?