Народила другу дитину. Доньці 3 місяці, а я зовсім не можу її полюбити. Вона мені здається некрасивою, постійно порівнюю її з іншими дітьми

Не можу полюбити свою другу дитину…

У мене є син, йому 4 роки. Три місяці тому я народила доньку і відчула справжнє емоційне потрясіння.

По-перше, у неї було викривлення носика, через що дихання було тяжке. По-друге, мені відразу не сподобалася зовнішність моєї малої (знаю, що для кожної матері її дитина – найгарніша, але зі мною такого не сталося). Перша дитина теж не красень, але люблю його до божевілля і він ось для мене найкращий.

Потім потрапила з малятком в лікарню. Нічим допомогти нам там з диханням не змогли. Два місяці мучилась: ночами капала і відсмоктувала соплі, не спала, так як дитина дуже голосно дихала і постійно треба було чистити носик.

З перших хвилин її народження я впала в жахливу післяпологову депресію. Звинувачую себе дуже, що народила. Зрозуміла, що зовсім не готова знову пройти через все це. Але, ясна річ, уже нічого не поробиш.

Мій психоемоційний стан з кожним днем ​​все гірше. Я розумію, що зовсім не люблю свою дитину, не хочу носити її на руках, не хочу цілувати і обіймати. Все роблю тому, що так треба.

З носиком справи налагодилися, але зовнішність дочки мені як і раніше не подобається – і це найголовніша причина моєї нелюбові до неї. Може, вона, звичайно, ще зміниться, адже всього 3 місяці, але любити-то мені треба її тут і зараз, а у мене не виходить. Руки опускаються.

Я дивлюся на неї – і наче це не моя дитина. Старшого сина при цьому обожнюю. З ним все було в радість, по-іншому. Доньку постійно порівнюю з іншими дітьми, мені вони здаються такими милими і красивими. Читаю багато психологічної літератури на цю тему. Нічого не допомагає.

У кого-небудь були такі ж емоції по відношенню до дітей? Прийшла любов? Як впоралися з післяпологовою депресією. Полюбили ви в кінцевому підсумку вашу дитину?

P.S. Прошу не писати, що я погана мати і як так можна і т.д. і т.п. Цей стан безконтрольний. Хто зіткнувся з цим, той зрозуміє.