Наш коханий і єдиний син надумав одружитися. Та нема чого радіти! Він навіть нас із батьком на весілля не запросив

Є в мене одна подруга, їй п’ятдесят чотири роки, одружена, є дорослий син. І тут якось прогулювалися ми з нею парком, а вона вся поникла, без настрою. Що, питаю, у тебе трапилося, а вона у сльози.

І давай мені все розповідати.
– Ходимо з чоловіком, як обпльовані, не знаємо, що й робити. Наш коханий і єдиний син надумав одружитися.

– Так це добре, радіти треба.
– Та нема чого радіти! Він навіть нас із батьком на весілля не запросив.

Я її спробувала заспокоїти, що, мовляв, може рано засмучуєтеся і запросить ще.

– Ні не запросить, список гостей вже складено, і запрошення роздано, а нас і в списку немає, і запрошень ніхто не дав.

– Мабуть, там невістка все взяла до рук, і всім керує. При цьому ми з нею ніколи не сварилися. Мені вона завжди подобалася, гарна дівчина, господарська, товариська, весела.

Із сином вони разом уже близько року. І все в нас було добре, але тут кілька тижнів тому прийшов син і сказав, що вони подали заяву, і вирішили узаконити їхні стосунки.

Ми з чоловіком зраділи, що нарешті дочекалися, давно час було. Стали його розпитувати, що та як, де буде весілля.

А син сказав, що весілля ніякого не буде, грошей і так обмаль, та ще й з житлом щось вирішувати треба. Ми, каже, просто сходимо, розпишемося і все, відзначати не будемо.

Я намагалася його переконати, що хоча б у родинному колі треба відзначити, але він навіть слухати не став. Ну, ми з батьком поговорили, і розсудили, що може і правильно, навіщо гроші витрачати, краще з житлом розв’язувати питання.

А тут, я випадково дізналася, що весілля все ж таки буде, і ресторан, і лімузин, і гостей безліч, ось тільки ми там з батьком нікому не потрібні, і нас там не хочуть бачити. А будуть тільки батьки невістки, їхні друзі, та молодь.

Я впевнена, що ідея, виключити нас зі списку гостей, була невістчина. Нам із батьком дуже прикро, все ж таки єдиний син одружується, а ми виявилися, як би, осторонь.

Ми й гроші на весілля збирали, та й з подарунком би не вдарили обличчям в багнюку. Вони не правильно починають своє спільне життя. Не можна починати з брехні та обману, отак, за нашими спинами.

Ми сильно образилися на сина, і навіть не знаємо, як тепер поводитися з ними. Чи залишити все як є, чи все їм висловити. Невже вони думали, що ми не дізнаємося?

Шила ж у мішку не втаїш! Містечко наше маленьке, завжди знайдуться спільні знайомі, та й соцмережі ніхто не скасовував. Невже він нас стидається?

Дуже хочу дізнатися про причину такої неповаги.
Я навіть не знала, що їй сказати. Мені було за неї дуже прикро, і шкода.

Адже єдиний, коханий син так не гарно з ними вчинив, відплатив такою монетою, за все, що вони для нього зробили. А що ви скажете з цього приводу?