– Наступного разу готуйтеся! Відпочити хочемо по-людськи, – незворушно заявив брат чоловіка

– Надя, у нас радість! Мій брат відмовився від своєї частки у спадку.

– Про яку частку ти говориш? Машина дісталася йому за заповітом, квартиру свою батько залишив старшому онуку, його сину, теж за заповітом. Про що може йтися ще мова?

– Дача, там пристойний будинок! Він відмовився.

– Відмовився? Якось це дивно. Він же за кожну гривню вдавиться!

– Не говори так про мого брата! Він вважає, що так буде слушно. Тільки… – Юрій на хвилину замовк, а Надія чекала на продовження, і уважно дивилася на нього.

– Ну… він вимагає відшкодування? Грошей?

– Не грошей. Це інше. Він приїжджатиме, відпочиватиме.

– Усією родиною!

– Погодься, це буде справедливо.

– Ми відновлюватимемо будинок, а він користуватиметься благами!

– Це лише вихідні, і то не кожні.

– Знаю я родину твого брата! А ось ти досі літаєш у хмарах.

– Давай спочатку вступимо у спадок.

– Ти вступиш, я до цього не маю стосунку.

– Я, але ж дача буде наша.

– Дуже сподіваюся, що не на словах він її тобі віддасть!

…За три тижні.

– Ось! Дивись, документи всі оформлено на мене. – Юрій кинув на стіл теку. – Тепер можна розпочинати ремонт.

– Не поспішай. Гроші потрібні дітям на навчання.

– Вистачить, знайду підробіток, а у вихідні робитимемо там ремонт. Весна ж! – радісно відповів Юрій.

– Весна…

Перші вихідні показали, що ремонт має бути чималий. Юрій взявся за лазню та город. Надія прибирала у хаті. Дача була невелика, але вкластися в неї треба було багато.

Жінка прикидала скільки їм це обійдеться. Почала записувати, що треба купити. Меблі були дуже старі, це ж дача, – звозили сюди все, що не потрібно, і навіть більше.

Надія знайшла групу, де віддавали меблі майже безплатно, за шоколадку чи просто символічну суму.

Від справ її відірвав крик із вулиці. Виявляється, приїхав Єгор, брат Юрія. Він був не один, уся сім’я у зборі. Він, дружина, двоє синів із дружинами, та їхні діти, теж двоє. Разом вісім.

– Як і обіцяли! – радісно сказав він. – Чи готові нас зустрічати?

– Почалося. – Подумала Надія, але відповісти треба було щось інше. – Ми на вас ще не чекали. Тут повний розгром.

– Навіщо ти так, Надюша? – встиг сказати Юрій. – Зараз відпочинемо. Готуй на стіл. Зараз сосисок насмажимо, овочі наріжемо. Картоплю запечемо у вугіллі.

– А я думала, чому ти так багато сосисок взяв? Цілі три упаковки для нас на два дні. Ти розумієш, що твій брат повинен нас попереджати заздалегідь. Цього мало на таку компанію. Вони щось привезли?

– Зараз усе буде. Я вже замовив сусіду м’яса, він якраз їде. Поки сосиски, потім шашличок. І під шашличок… Я все передбачив.

Робота з облаштування дачі відклалася. Потрібно було розважати сім’ю брата. Дорослі сиділи в щойно прибраній кімнаті на першому поверсі, діти, хлопчики п’яти та семи років, гасали по всьому будинку та городу.

Надя різала овочі, придивлялася за сосисками на мангалі, Юрій пішов до сусіда за м’ясом і повернувся з ще одним гостем. За м’ясом довелося дивитися також Надії. Краще вже за м’ясом, ніж за дітьми та гостями.

– Спальні місця у вас не передбачені, доведеться повертатися до міста. Але наступного разу готуйтеся.

– Відпочити хочемо по-людськи, – прощаючись, сказав Єгор. – На дві машини таксі немає сенсу розорятися. Приїдемо на своїх. І лазню!

– А що ж вони одразу на своїх не приїхали? Спали б у машинах. – Запитала Надія чоловіка.

– Вони знали, що ще нічого не готове. Треба поспішати.

– Як ти собі це уявляєш?

– Роби лазню якщо це так важливо для тебе, а у мене простого прибирання вистачить. Я заради них відпустку брати не збираюсь.

– Ліжка на другому поверсі є, нехай їдуть зі своєю білизною, у мене немає зайвих комплектів для всієї їхньої родини. І взагалі, мені все це не подобається. Гарна угода! Тепер будемо все життя їм винні?

– Ну не кожні вихідні…

– Кожні! Ти не чув, що тобі брат сказав перед від’їздом? За тиждень чекайте!

– А потім їм набридне.

– Мені вже набридло! Ти лазню не відремонтував, бенкетував, завтра голова болітиме. У мене повна кухня брудного посуду, в будинку гірше, ніж до прибирання було.

– Завтра поговоримо та все вирішимо, я спати пішов.

– Звичайно, а я розгрібаю!

Надія цілий тиждень думала.

– Надюша, треба все купити відразу. М’ясо, сосиски, овочі. Навіщо турбувати сусіда.

– Купуй. І брат нехай щось привезе.

– Надю! Ми ж ніби винні йому! Він свою частку нам дав.

– Він своє отримав іншим майном!

– Там на все заповіт був.

– З тобою марно розмовляти. Купуй та їдьмо! Тобі ще баню для брата топити!

– А ти не купиш. У мене карта порожня. До зарплати тиждень.

– У мене немає грошей. Я сплатила квартиру для наших дітей і на продукти їм надіслала. Якщо ти про них ще пам’ятаєш, то вони навчаються в іншому місті, гуртожитку немає, і їсти вони хочуть щодня!

– А що робити?

– Вирішуй! Твій брат.

Юрій користувався кредитною карткою.

– Сам гаситимеш заборгованість! Сьогодні я їду, але далі від мене допомоги не чекай. Квіти хотіла посадити, фіранки змінити у будинку. Думала дача нам для відпочинку, а тепер і не знаю. Ти сказав їм про постіль?

– Сказав, але не впевнений, що Єгор зрозумів.

– Дізнаємось, коли вони приїдуть.

Шашличок, посиденьки до самої ночі. Все, як і тиждень тому, все коштом господарів. А ще лазня – Юрій встиг її підремонтувати.

Надія відправила гостей по кімнатах. Прибирати та мити посуд не стала, втомилася. Вирішила зробити все зранку, може й допоможуть гості.

Вона попрямувала до кімнати поруч із кухнею і виявила на своєму ліжку дітей та дружину Єгора. Діти вже спали.

– Я показала вам кімнати на другому поверсі. Це наша спальня!

– У тебе там немає постільної білизни. Дітям тут краще. Вони давно вже сплять.

– Про білизну вам Юрко сказав.

– Та яка різниця! Ми ще білизну братимемо на якихось два дні? Навіщо? Ми ж відпочивати їздимо!

Надія знайшла чоловіка у лазні.

– І що тепер робитимемо?

– Надя, йди, спи.

– Куди? Наше місце зайняте.

– Я знаю, того і тут.

– А мені куди? Поруч із тобою на лавочку? Я втомилася. Спробую заснути в машині, а вранці поїду додому. Мені така дача не потрібна!

– А як же гості?

Вранці Надії подзвонив брат.

– Надя, тут у діда заповіт знайшли. Він залишив свій дім онукам, тобто мені та тобі. У мене великий будинок, я не потребую, та й живу далеко, а ти завжди любила квіточки. Я вирішив, що будинок має належати тобі.

Надія засміялася, історія повторюється, тільки тепер їй дістанеться будинок. Вона розуміла, що її брат зовсім інша людина, було просто смішно.

– Чому ти смієшся?

– А що ти просиш натомість?

– Сестричко, ти про що? Просто віддаю тобі! Продавати будинок діда шкода, але якщо ти надумаєш, то це вже твоя справа. На гроші не претендуватиму. Можу допомогти з ремонтом, якщо надумаєш. Безоплатно!

– Дякую, братику! Просто в нас тут історія з дачею Юри сталася. Він її отримав у спадок трохи понад місяць тому. – Надія розповіла коротко.

– Так… гарна історія. Не думай про мене так. Приїжджатиму я, але не часто. Ти ж все знаєш про моє життя. Мені відпочивати ніколи. А дім тобі потрібніший. Раптом надумаєш переїхати з міста в село.

– Дякую, братику!

– Усі документи готові, зустрінемося… я приїду у четвер, подзвоню. До речі, можеш поїхати туди, ключ у сусіда.

– Я подумаю, краще разом з’їздимо. Бувай, чекаю на зустріч.

Надія зраділа. Вийшла з машини, вночі було ще холодно, краще б вона залишилася у лазні з чоловіком. У хаті всі спали. З лазні вийшов Юрій.

– Спина болить від твердої лави.

– А я замерзла.

– Які новини? Що ти посміхаєшся?

– Гарні новини. Пішли пити чай. І мені все це зовсім не потрібно. Я сюди більше не приїду. Їду прямо зараз.

– А що мені робити? В нас же гості.

– Ти можеш залишитись.

– Я поїхав би, але дача. Ми ж із Єгором домовилися.

– Домовилися на довічне рабство? Відпочинок нашим коштом? Тобі це треба? У тебе грошей багато?

– Вже ні. Мені й дача ця не потрібна.

– Так подаруй її братові.

– А як же ми? Як твої квіти?

– Будинок у нас уже майже є, і дякувати богові без твоїх родичів. Ти там був, дім діда Василя.

– Оце так! Твій?

– Буде. Мій брат приїде у четвер для оформлення.

– Оце поворот. Твій Сашко не мій Єгор.

Юрій запропонував Єгорові подарувати дачу, але той відмовився. Відмовився, отже, можна її продати. Вона належить повністю Юрію.

А те, що він має за половину дачі приймати гостей, – домовленість усна. Продав, половину грошей віддав Єгорові, хотів відняти за їхній відпочинок, але дрібнитися не став. Єгор та вся його родина образилися, відпочинок безплатний накрився. Ні шашлику, ні лазні.

Дім діда майже не потребував ремонту. Від міста було навіть ближче, ніж до тієї злощасної дачі. Все доглянуто.

Олександр, як і обіцяв, допоміг з ремонтом, але тільки грішми – йому ніколи. Приїжджає нечасто, але завжди привозить подарунки та допомагає.

Сім’я Єгора дізналася про нову дачу, приїхала.

– Ми вас не запрошували. Вам пропонували дачу в дар, ви відмовилися, – відповіла Надія. – Відпочивайте в іншому місці. Мені вистачило тих двох разів у вашій компанії.

Був скандал, були образи, згадалися навіть родинні зв’язки, – та все марно! Це ж треба бути такими нахабними? Як деякі люблять на “халяву”! Але точно не тут! Ну не зрослося…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!