– Наталчин же гуляє вже кілька місяців! – Та ти що! Я чула краєм вуха, але не повірила. – Наташка – гарна жінка. Жаль її. І треба ж, гуляє з ким, чула? З багатодітною нашою, Маринкою

Сергій та Наталя, залишивши міську квартиру своїй вісімнадцятирічній доньці, яка вступила в інститут і вже практично у доросле життя, вирішили перебратися в невелике село.

Воно було зовсім недалеко від міста, а тому вони часто могли провідувати доньку і тримати її, так би мовити, під наглядом.

Гарний, доглянутий і на вигляд затишний будиночок у невеликому селі… Поруч розкішний ліс, річка… Здавалося б, що ще потрібно для тихого, щасливого життя подружньої пари, що любить один одного?

Ось тільки життя, буває, підставляє підніжку, яка іноді може завдавати серйозних душевних ран.

– Сергію, ти просто подивися, яка ж тут краса! – З якимось особливим натхненням вимовила Наталя.

– Так, гарне місце, та й будинок, який ми з тобою обрали для нового сімейного гніздечка, виявився цілком пристойним, – відповів дружині Сергій.

– Коли переїжджатимемо? – Запитала Наталка. Ремонт, начебто, не треба робити, житло майже новеньке, а з дрібницями потихеньку розберемося.

– А ось як тільки, так одразу! – Чоловік підхопив її на руки й почав весело кружляти.

Потім вони довго лежали на траві та спостерігали за літнім сонечком, промені якого пробиваються крізь листя.

Скупавшись у чистій річці, почали збиратися додому. І тут Наталка сказала:

– Треба б хоч із сусідами було познайомитися, адже нам тепер пліч-о-пліч з ними жити.

– Коли переїдемо, одразу новосілля влаштуємо. От і буде привід познайомитись!

Через тиждень подружжя безнапасно переїхало і вже наступного дня вирішило влаштувати новосілля. Познайомитися з новими мешканцями прийшло практично все село.

Наташа одразу зазначила, що жінки переважно привітні такі щебетухи, поговорити дуже люблять. А мужики – як мужики. Їм що? Побачили гарні напої на столі та закуски, ну й, ясна річ, уже вмостилися, терпляче чекаючи початку бенкету…

– Слухай, а що то за жінка, яка весь вечір від тебе не відходила, все розпитувала про щось, – запитала Наталка у чоловіка, перемиваючи гору посуду після гостей.

– Та ну її, прив’язалася, як банний лист до п’ятої точки. Ой, вибач, – він усміхнувся і ніжно поцілував у щічку.

– А я помітила, як вона очима блискала. Між іншим, дівчата сказали, що у неї п’ятеро дітей. Тож, дивись, коханий. Захомутає тебе, і станеш багатодітним батьком! – підморгнувши, відповіла Наталя, і відразу кімната заповнилася її заливистим сміхом.

Одного дня, розвішуючи у дворі білизну, Наташа побачила, що крізь дерев’яний паркан хтось підглядає.

– А ви чиїх будете? Ніяк, сусіди нові? – Запитала старенька. – А я ось прямо поряд з вами живу.

Відчинивши хвіртку, жінка побачила стареньку в красивій хустці на голові. Вона так мило посміхалася, що в Наташі одразу промайнуло:

– Яка бабуся смішна і, на перший погляд, не вредна. Значить, пощастило із сусідкою.

– Так, тільки недавно переїхали. Та ви проходите.

– А я до рідні їздила в місто, яєчок та курочку домашню відвезла. У невістки іменини позавчора були.

– Та ви проходите, – знову запросила Наташа, заходячи в будинок. – А хочете чайку поп’ємо, по-сусідському, так би мовити?

– Не відмовлюся. Почекай, печива смачного принесу, у місті купила.

Бабуся пішла, а Наталка стала на стіл збирати. Посиділи, поговорили дуже душевно, хоч і знали один одного всього пару годин.

Ось тільки одна фраза у Наталки ніяк не виходила з голови. Того вечора, ніби між іншим, сусідка сказала:

– Ти не слухай, що ці дурні баби товкмачать, ніби я чаклунка. Сама ж бачиш, ну яка з мене чаклунка? Нісенітницю якусь взяли звідкись і самі в неї повірили.

З того дня Надія Митрофанівна, або просто баба Надя, стала бажаною гостею. З нею завжди було про що поговорити про душевне та життєве. І Наталя дуже любила їхні посиденьки.

– Митрофанівно! Ти вдома? – Стоячи біля хвіртки сусідки, кричала Наталка.

– Привіт, трапилося щось? – обізвалася бабуся Надя.

– Та я варення поставила, кинулася, а цукру в мене мало. Чи не приглянеш, поки я швиденько в крамницю збігаю?

– Біжи-біжи, подивлюся.

Здавалося б, таке банальне прохання «по-сусідськи», насправді стало страшним випробуванням для сім’ї.

Одного разу, вкотре заходячи в крамницю, Наталя мимоволі почула розмову між Ольгою, головною пліткаркою у селі, та продавчинею Надією.

– Наталчин же гуляє вже кілька місяців!

– Та ти що! Я чула краєм вуха, але не повірила.

– Наташка – гарна баба. Жаль її. І треба ж, гуляє з ким, чула? З багатодітною нашою, Маринкою! От недолугий, ярмо собі на шию повісити хоче?

– Так, уже й повісив, мабуть. Від Маринки просто так не втечеш! – і жінки голосно розреготалися.

Наталка бігла додому сама не своя. Вона одразу зрозуміла, що йшлося саме про неї, бо заміжніх Наталок, окрім неї, у селі більше немає.

– Ти чого ревеш, господи? – спитала Митрофанівна, побачивши сусідку в сльозах. – Трохи з ніг мене не збила. – Ану, пішли до мене, розкажеш усе.

Наташа того ж дня все зрозуміла. Згадала про дивні вечірні затримки чоловіка, про горезвісну губну помаду на футболці, та багато інших ситуацій, які побічно підтверджували, що чоловік їй зраджує.

Цього ж вечора, коли коханий чоловік зібрав свої речі та пішов. У Наташі було лише одне питання:

– Чому? У неї ж п’ятеро дітей! П’ятеро! Невже настільки сильно закохався?

Після цього Наталя якийсь час жила у дочки, і якось увечері між ними почалася розмова.

– Мамо, у вас же чудово все було. Ну не міг тато ось так от взяти та піти.

– Так, – усміхнулася Наталка. – Я теж думаю, що якось дивно. П’ятеро дітей від різних чоловіків. Та Сергій би в житті ніколи з такою не зв’язався. Завжди негативно у бік таких осіб висловлювався. А тут… – вона замовкла і заплакала.

– Мамо, так сходи до бабці якоїсь. У нас на курсі в Оленки бабуся на картах і ще на чомусь ворожить. Ну, а що як щось цікаве розповість?

– Та ну тебе, не правда все це, – промовила Наталя, а сама замислилась.

А наступного дня Наталя попросила адресу в тієї самої Олени та поїхала до ворожки.

– Прийшла? Нарешті. Уві сні ти мені бачилася, у хустці квітчастій, тільки не твій він, – буквально з порога приголомшила жінку бабця.

У її голові відразу ж виникла Митрофанівна.

– Ні! НІ! Цього не може бути! Моя улюблена бабуся Надя? Але ж і справді, вона останнім часом зовсім не одягала цю хустку!

– Хустка ця в тебе вдома десь прихована. Приїдеш – одразу шукай у шафах. А зараз ти мовчатимеш, а я говоритиму. Ні слова щоб, поки не дозволю.

І почала розкидати старі потерті карти. Жінка скам’яніла, адже вона, по суті, розповіла її життя.

– Благовірний твій з тварюкою зв’язався, яка ще й дітей купу на нього повісила. Ось вона і замовила приворот любовний, прив’язку сильну зробила.

– Загалом, знімати гидоту всю цю треба, якщо чоловіка повернути хочеш. Я розповім, а ти сама все зробиш. Я вже стара для цього, сил замало стало.

Приворот, за словами ворожки, цвинтарний. Тобто на цвинтарі його робили, а тому там і знімати його треба.

Жінці потрібно було будь-якої ночі, крім неділі, відшукати старий цвинтар і мог.илку з ім’ям, як у розлучниці. Прикопати туди яйце тухле, загорнуте в річ чоловіка. Тільки це спідня білизна має бути: труси, або майка.

– Під час того, як прикопувати будеш, обов’язково ось ці слова промов рівно дев’ять разів, – бабця простягла їй згорнуту записку.

– А потім теж прикопай з тим, що загорнуто в ній. Іти будеш, не надумай озиратися, – закінчила свою розповідь ворожка.

Розгорнувши аркуш паперу, Наталя побачила щось незрозуміле, схоже на висушену паличку.

– Що це???

– Шматок корінця бичачого. Те, що в нього між ніг бовтається, якщо тобі так зрозуміліше буде.

Поки жінка йшла додому на ватяних ногах, перебирала в голові все те, що їй наговорила ворожка.

Вдома Наташа почала бігати по квартирі доньки, кидаючи без розбору свої речі в сумку. Залишивши доньці записку, відразу помчала в село.

– Повернулася вже? – побачивши її, прокричала Митрофанівна. – Але Наташа навіть не зупинилася, і буквально залетівши в будинок, почала витягувати всі речі з шаф.

У другій з них знайшлася ця злощасна квітчаста хустка. На ній були якісь червоні плями, схожі на кр.ов, а розгорнувши її, на підлогу впало кілька шпильок. Жінка сіла і заплакала.

Скільки вона так сиділа, невідомо. А коли прийшла до тями від незрозумілого ступору, побачила, що за вікном уже світає, а вона так і сидить із затиснутою в руках злощасною хусткою.

Цієї ж ночі вона збиралася йти на цвинтар. Але переглянувши весь одяг, зрозуміла, що в неї не залишилося жодної речі чоловіка. А тим більше – спідньої білизни.

Зранку її розбудив дзвінок мобільного. Дзвонила донька.

– Мамуль, я тут учора натрапила на татові речі, він якось приїжджав у вихідні, забув забрати. Що з ними робити, викинути?

– А спідня білизна там є? Труси або майка? – схвильовано запитала Наталка.

– Ага і майка, і сімейники, і сорочка якась ще.

– Доню, люба, благаю, привези мені його сімейники!

– Мамо, ти що, чи зовсім? Для чого вони тобі? Прямо лякаєш мене.

– Поясню потім, давай швидше!

Цієї ж ночі Наталя відвідала цвинтар і зробила все, як казала ворожка. А через сорок днів після цього до неї повернувся чоловік.

Жінка не стала його виганяти, влаштовувати скандал, а просто сказала:

– Поїдьмо звідси. Продамо будинок і поїдемо, – чоловік мовчки погодився.

Будинок вони, на жаль, не продали, оскільки через кілька днів після їхнього від’їзду він вщент згорів разом із будинком Надії Митрофанівни.

Жінки з села, з якими вона добре спілкувалася та спілкується й досі, розповіли, що чаклунка якимось неймовірним дивом залишилася живою. А жаль!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Вірите ви, що її чоловік й справді був під дією чар? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!