– Наталко, я чула ви іпотеку берете, а про мою дочку ви подумали? – увірвалася свекруха до квартири

– А до чого тут Христина? – Наталка витерла руки кухонним рушником, відчуваючи, як усередині все холоне.

– Їй теж потрібна квартира, а ви тільки про себе думаєте, – Євгенія Миколаївна опустилася в крісло, наче на трон.

– Євгеніє Миколаївно, що ви від нас хочете? – Наталка намагалася говорити спокійно.

– Ви ж свою двокімнатну продаєте?

– Гроші підуть на початковий внесок, – пояснила Наталка.

– А ось що я пропоную. Ви на гроші від продажу старої квартири, купуєте студію Христині. І у вас ще залишаться гроші на початковий внесок!

– А у вас губа не трісне? – Огризнулася Наталка, не витримавши.

Мишко вийшов із кімнати, зацікавлений шумом. Його обличчя витягнулося, коли він побачив матір.

– Мамо? Ти чого без попередження?

– А мені тепер дозвіл потрібний, щоб до сина прийти? – сплеснула руками Євгенія Миколаївна. – Христина на межі! Їй жити нема де, а ви тут хороми собі придивляєтесь!

– Мамо, але ж ми… – почав Мишко.

– Мовчи! – відрізала свекруха. – Я потім поговорю з тобою. А зараз хочу почути, що твоя дружина думає про мою пропозицію.

Наталка стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні.

– Гадаю, це абсурд. І якщо Христині так потрібна квартира, нехай сама заробляє.

Тиждень після візиту свекрухи став справжнім пеклом. Телефон розривався від дзвінків родичів.

– Мишко, твоя тітка Валя дзвонила, – втомлено сказала Наталка увечері. – Виказувала, як ми можемо позбавити Христину даху над головою.

– Це вже п’ятий родич за три дні, – Мишко потер скроні. – Мама всіх підняла на вуха.

Вранці з’явилася Христина – модна стрижка, манікюр, як з обкладинки, новий айфон у руці.

– Братику, ми маємо поговорити, – заспівала вона, прослизаючи у квартиру. – Мама сказала, ти мене на вулицю виганяєш?

– Кріс, ніхто тебе…

– Ти завжди любив мене, – перервала вона, закопиливши губи. – А тепер вибрав цю… – вона кивнула у бік Наташі.

– Цю? – Скипіла Наталка. – У цієї є ім’я!

– Наташа, не заводься, – примирливо сказав Мишко.

– Ось! – переможно вигукнула Христина. – Ти її захищаєш! А як же я? Твоя молодша сестричка?

Вона картинно схлипнула.

– Кріс, але ми справді не можемо…

– Значить, гроші дорожчі за рідну кров? – Христина схопилася. – Я мамі все розповім!

Сімейна вечеря почалася з натягнутих усмішок і закінчилася маневрами. Наташа з Мишком прийшли до свекрухи на “відверту розмову”, але виявилися загнаними в кут.

– От і Антоніна Петрівна каже, що у наш час діти завжди допомагали батькам, та один одному, а не навпаки, – Євгенія Миколаївна розливала борщ, принагідно киваючи у бік сусідки.

– Часи змінилися, – зауважив Мишко.

– Та тільки совість залишилася, — відрізала свекруха. – Хоча, в деяких її й немає.

Наталка стиснула ложку так, що побіліли пальці.

– А що, самій Христині заробити не доля?

– Наталю, – солодко простягла Христина, – у мене творча натура. Я не можу, як ти, з дев’яти до шостої орати.

– Зате можеш витрачати чужі гроші, – не витримала Наталка.

– Що ти несеш? – підібгалася Христина.

– Я бачила тебе з Владиком у кафе, – Наталка випросталась. – Він же одружений, правда?

Христина зблідла, а Євгенія Миколаївна з гуркотом поставила тарілку.

– Що за інсинуації?

– Владик із третього під’їзду, – пояснила Наталка. – Бізнесмен, кажуть. Дуже щедрий… до Христини.

– Брехня! – верескнула вона.

– Минулої п’ятниці, – продовжила Наталка. – Італійський ресторан, червона сукня з вирізом до пупка. Скажеш, що не ти?

Мишко переводив погляд із сестри на дружину.

– Кріс, це правда?

– Та що ж ви її слухаєте! – Євгенія Миколаївна стукнула долонею по столу. – Вона навмисне все вигадує, щоб від квартири відвернути!

Додому їхали мовчки. Мишко хмурився, Наташа дивилася у вікно трамвая. У вагоні пахло дощем і чиїмось парфумом.

– Не думав, що Христина… – почав Мишко і затнувся.

– Так, – зітхнула Наталка. – Сюрприз за сюрпризом.

Телефон чоловіка брякнув. Мишко прочитав повідомлення й аж підстрибнув.

– Серьога з банку написав. Пам’ятаєш його?

Вдома, на кухні, Мишко розклав видрук. Кола під очима, руки тремтять.

– Наташа, моя мати два місяці тому взяла кредит. Вісімсот тисяч.

– Що? – Наталка плюхнулася на табуретку. – На що?

– А ось ще, – Мишко дістав інший аркуш. – Студія Христини місяць, як на продажі. І власник – моя мати.

– Стоп-стоп, – Наталка притиснула пальці до скронь. – Твоя мати власниця цієї квартири?

– І тепер хоче, щоб ми її купили?

– Щоб кредит закрити, – Наталка похитала головою. – А Христина тут для жалю.

У двері подзвонили. На порозі – заплакана дівчина в м’ятій куртці.

– Ви Михайло? Я Олена, сусідка Христини.

На кухні, під чай та печиво, Олена схлипувала:

– Вона три місяці за квартиру не платить. І колектори обривають телефон…

– Колектори? – Мишко похлинувся.

– Кредит на триста тисяч, – кивнула Олена. – Попросила на моє ім’я взяти, а тепер зникла.

– Чудово! – Наталка пирхнула. – Твоя сестричка у боргах, мати в кредитах. А ми маємо все розгрібати?

Вона раптом примружилась і подивилася на чоловіка.

– Знаєш що? Час подати урок твоїм родичкам!

– Слухай, а ти точно хочеш їх провчити? – Мишко почухав потилицю. – Все-таки мати та сестра…

– А вони подумали, що ми – родина? – Огризнулася Наталка. – У мене є план.

Ніч пройшла у дзвінках. Наташа зв’язалася з рієлтором, юристом та подругою-журналісткою. На ранок план був готовий.

– Ми вдамо, що згодні на їхні умови, – пояснила вона чоловікові. – Запросимо їх, ніби підписати документи.

– І що потім? – Мишко насупився.

– Потім покажемо, що знаємо про всі їхні борги та махінації.

Мишко подзвонив матері:

– Мамо, ми вирішили погодитися. Приходьте з Христиною увечері, обговоримо купівлю студії.

– Щось не віриться, – проскрипіла Євгенія Миколаївна. – З чого раптом?

– Наталя все пояснить. Чекаємо о сьомій.

Увечері квартира наповнилася гостями: свекруха, Христина, рієлтор та нотаріус – друг Наташиного дядька.

– Чаю? – Наталка розставляла кухлі. – Перейдімо до справи.

– Нарешті порозумнішали, – свекруха переможно глянула на Христину.

– Майже, – кивнула Наталка. – Тільки є кілька моментів. По-перше, ми знаємо про ваш кредит на вісімсот тисяч.

Євгенія Миколаївна похлинулася чаєм.

– Який кредит?

– І про борги Христини перед колекторами, – додав Мишко. – І про її прострочення за оренду.

– Звідки ви…? – пробелькотіла Христина.

– А ще, – Наталка виклала на стіл теку, – ось чернетка статті для газети. “Як свекруха із донькою намагалися обдурити родичів”.

– Ви не посмієте! – верещала Євгенія Миколаївна.

– Все залежить від вас, – спокійно відповіла Наталка. – Вирішувати вам.

Кімнату накрила дзвінка тиша. Євгенія Миколаївна сиділа з відкритим ротом, Христина дрібно тремтіла.

– Ви… ви все зіпсували, – нарешті видавила свекруха. – Я просто хотіла допомогти дочці…

– Нашим коштом, – перервав Мишко. – Мамо, як ти могла?

– А що мені лишалося? – раптом вибухнула Євгенія Миколаївна. – Христина влізла у борги, колектори погрожували…

– А я ж взяла кредит, та купила їй цю чортову студію, щоб було їй де жити! Потім придумала,що  продамо її вам, ніби для Христини , та закриємо борги – і все!

– А  нам що, під мостом жити? – спитав Мишко.

– У вас хоч мізки є, заробите! – Огризнулася мати.

Рієлтор та нотаріус переглянулися.

– Може, нам краще піти? – Запропонував нотаріус.

– Ні-ні, залиштеся, – Наталка махнула рукою. – У нас для вас інший контракт.

Вона дістала нову теку.

– Ось наша пропозиція. Ми не купуємо студію Христини. Натомість ми готові допомогти продати її іншому покупцю. Частина грошей піде на погашення боргів Христини, решта – на рахунок вашого кредиту.

– А натомість? – примружилася свекруха.

– Натомість, ви даєте нам спокій. Жодних маніпуляцій, жодного тиску.

Свекруха та Христина переглянулись.

– Згодні, – нарешті буркнула Євгенія Миколаївна.

– І ще, – додав Мишко. – Христина влаштовується на роботу. Хоч кудись.

– Я не вмію нічого робити! – заволала Христина.

– Навчишся, – відрізала Наталка. – Або стаття вийде завтра.

Через пів року Наташа з Мишком в’їхали до нової квартири. Іпотека виявилася посильною – вони обидва отримали підвищення на роботі.

Христина, на їх подив, влаштувалася адміністратором в салон краси й втяглася. Виявилось, спілкування з людьми у неї в крові.

Євгенія Миколаївна довго ображалася, але потім відтала. Особливо, коли дізналася, що Наталка в положенні.

– Хлопчик буде, – безапеляційно заявила вона на сімейній вечері. – Я по животу бачу.

– Дівчинка, – усміхнулася Наталка. – УЗД показало.

– Що ці лікарі розуміють, – відмахнулась свекруха. – Я двох дітей на світ привела!

Наташа впіймала погляд чоловіка і підморгнула. Іноді маневри, це просто спосіб прийти до миру. Особливо – маневри зі свекрухою.

Олена Миколаївна вбила собі в голову, що Наташа чекає на хлопчика, бо Мишкові потрібен спадкоємець. Вона наполягла, щоб невістка зробила ще одне УЗД.

– Цього не може бути! – Кричала свекруха, коли сама особисто побачила на екрані дівчинку.

Вона вирвала у Наташі жмут волосся і вибігла з кабінету лікаря. Ну, звісно ж, ця її витівка – новий привід для маневрів. Мабуть, останніх!

Бо Наталі вже ці недолугі “родичі” поперек горла стоять! Поки були словесні баталії – вона терпіла. А ось руки до себе тягнути вона не дозволить нікому!

Нехай тепер з Христиною чубиться, бо до них, відтепер, вхід їм заборонений.

Як вважаєте, слушне рішення вона ухвалила? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.