– Наташа, що ти наробила? Ти вирішила мене і Віру так покарати? Це ж підло! – мати почала кричати в слухавку

– Доню, привіт! – радісний голос матері телефоном одразу напружив Наталю. Зазвичай мати дзвонила тільки тоді, коли їй потрібна була допомога. – Як у тебе справи? Чим займаєшся?

– Мамо, я на роботі. Все гаразд. У тебе щось термінове?

– Так, Наташо, ти не могла б увечері зайти до мене?

– Тобі знову потрібні ліки? Я оформлю доставлення.

– Ні-ні, з аптеки мені нічого не треба. Хочу попросити тебе, щоб ти посиділа з моєю свекрухою.

– А що так? Ти кудись їдеш? – зазвичай за вісімдесятирічною бабулею, своєю свекрухою від другого шлюбу, доглядала сама Галина Вікторівна.

Але останнім часом, після того, як Клавдія Федорівна перенесла втручання із заміни суглоба і їй був потрібний більш ретельний догляд, у матері все частіше почали з’являтися справи.

– Можна й так сказати. Ми з Вірою йдемо на концерт. Там сьогодні виступатиме її улюблений артист. Виручи, будь ласка.

– Хм, – пирхнула Наталя. Їй стало якось прикро після слів матері. – Я, звичайно, зайду, але наступного разу про такі речі треба попереджати заздалегідь. А раптом у мене заплановано справи на цей час?

– Добре, дочко. Я врахую це.

Як тільки жінка отримала згоду від Наталії, вона одразу кинула слухавку. Дівчина навіть не встигла попрощатися з матір’ю.

Віра, з якою Галина Вікторівна зібралася на концерт, була молодшою ​​сестричкою Наталки. Все життя мати приділяла більше уваги молодшій дитині, посилаючись на те, що Віра часто хворіла.

Насправді Наталя розуміла, що другий шлюб матері був щасливішим. Щоправда, і другий чоловік покинув цей світ досить молодим.

Галина Вікторівна вдруге залишилася вдовою, а турбота про матір чоловіка лягла на її плечі. Навіть, як другого чоловіка не стало, вона продовжувала його кохати.

Батька ж Наталки, Галина Вікторівна зовсім не любила і майже не згадувала про нього.

Коли дівчатка виросли, у їхній родині нічого не змінилося. Мати ходила на концерти та відпочивала лише з улюбленою дочкою. Наталі ж діставалися лише одні проблеми.

Галина Вікторівна постійно просила у старшої допомогу. То їй треба було купити продукти, то заїхати в аптеку, то позичати гроші. А останнім часом жінка почала регулярно просити Наташу, щоб та наглядала за бабусею Віри.

У Наталки вже не було рідних бабусь, а доглядати за чужою постійно, вона не мала можливості. Наталя цілими днями працювала.

Квартира, яка належала нерідній бабусі, мала перейти у спадок Вірі. Тому Наталя щиро не розуміла, чому саме їй доводиться періодично займатися чужою людиною.

З такою ж радістю вони могли найняти доглядальницю, тільки у доглядальниці була б медична освіта, якою Наташа похвалитися не могла.

Але Галина Вікторівна все ж таки залишила літню свекруху на старшу дочку, а з молодшою ​​пішла на виступ.

Коли родички повернулись із концерту, було вже пізно.

– Чому ви так довго? – втомлена Наталя була роздратована. – Тепер мені доведеться таксі викликати. Громадський транспорт не ходить.

– Ой, як завжди! – махнула рукою Віра. – Весь час бурчить і бурчить.

– Точно! Наталя! Не псуй нам настрій. Подумаєш, затрималися небагато. Ми після концерту на артистів чекали. Хотіли автограф у них взяти, а вони навіть не вийшли.

– Я б теж не вийшла до таких фанатів, – тихо пробубнила дівчина і почала збиратися. Тільки вона торкнулася ручки дверей, як мати її гукнула.

– Наталко, у нас із Вірою ще наступного тижня є плани. Ти ж просила попередити тебе заздалегідь. Ось я й попереджаю. У суботу знову посидиш із бабулею, гаразд?

– У суботу я не можу, – випалила дівчина. – У мене зустріч намічається.

– О котрій? – Галина Вікторівна хитро глянула на доньку.

– Не знаю. Об одинадцятій чи дванадцятій.

– Ти встигнеш і на зустріч сходити, і за бабусю доглянути, – зраділа жінка. – Ближче до цього часу ще зідзвонимося.

Наталя не стала сперечатися з матір’ю та поїхала додому на таксі. У п’ятницю Галина Вікторівна знову зателефонувала дочці, та нагадала про бабусю.

Дівчина не змогла вигадати привід, щоб не погодитися на умови матері, тому була змушена просидіти всю суботу з літньою “родичкою”.

– Тебе зовсім замотали, так? – вісімдесятирічна Клавдія Федорівна бачила, як Галина Вікторівна несправедливо ставиться до старшої дочки. Їй було прикро, що рідна онука зовсім не приділяє уваги, тоді, як чужа дівчинка, витрачає свій час на неї.

– Та ні, все нормально, Клавдія Федорівно, – Наталя не хотіла скаржитися літній жінці.

– Ні, це не нормально, – тихо промовила бабуся і взяла дівчину за руку. – Так не повинно бути. Діти для батьків мають бути однаково улюбленими, а ти, немов попелюшка. Виконуєш лише чорну роботу, а кохання тобі ніхто не дарує.

– Таке є, але я вже звикла, – соромлячись посміхнулася Наталка.

Після цієї суботи Галина Вікторівна просила старшу доньку посидіти з бабусею ще кілька разів. І щоразу мати йшла на відпочинок разом із Вірою.

Вп’яте Наталя не витримала. Дівчина сказала, що в неї весь день зайнятий, і вона не зможе доглянути Клавдію Федорівну.

– І тобі не соромно?! – Галина Вікторівна не прийняла відмову старшої доньки. – Це ж бабуся! Вона майже рідна тобі! Їй вісімдесят років, а ти не хочеш провести з нею час!

– Майже рідна? Це як? Я поважаю її, не більше! Але мені шкода! Шкода слухати її скарги на Віру! Скільки часу Віра проводить із нею?!

– П’ять хвилин на місяць? – від такої несправедливості на очах Наталі виступили сльози. – Вона хоча б раз доглядала бабусю? Звісно, ​​ні! Адже їй ніколи!

– Сестричка ж тільки з тобою по концертах та ресторанах ходить! І чекає, не дочекається, коли квартиру їй передадуть за заповітом! Не приховуючи!

– Ох, як ти заговорила?! – гукнула Галина Вікторівна. – Ти що, виходить, готова доглядати бабусю тільки через її нерухомість?

– Не в цьому річ… – чомусь почала виправдовуватися дівчина, але мати її перервала.

– Безсовісна! Не можеш навіть просто так посидіти з людиною похилого віку. Бабуся ось-ось на той світ вирушить, а ти думаєш тільки про її квартиру.

– Неправда! – Наталя теж почала кричати на матір. – Я добре до неї ставлюся, і тобі про це достеменно відомо.

– Так і бути, я відкладу всі справи й нагляну за нею, поки ви з Вірою розважаєтесь. Але це востаннє! Ходи на концерти одна, а за бабусею нехай наглядає її спадкоємиця!

Галина Вікторівна не стала продовжувати скандал із дочкою. Вона досягла того, чого хотіла. Наташа знову погодилася залишитися із родичкою, поки жінки насолоджуватимуться театром.

Після цієї сварки мати Наталі не турбувала дівчину близько місяця. Галина Вікторівна хотіла, щоб старша дочка охолола і не сприймала в багнети її прохання. Але потім жінка знову взялася за старе.

– Доню, – у слухавці почувся незвично лагідний голос матері, – ти все в офісі сидиш? Надворі така спека, відпочивати треба. У тебе коли відпустка? Ти ніби казала, що хочеш взяти її на початку червня?

– Так, ще тиждень лишився. Я вже написала заяву.

– Це добре, – сказала Галина Вікторівна. – Віра теж взяла відпустку на тиждень. Ми з нею хочемо поїхати на море.

– Угу, – після цієї репліки по тілу Наталії пробігло тремтіння. Вона зрозуміла, на що натякає мати. – А як же Клавдія Федорівна? Ти що, залишиш її одну?

– Чому одну? У неї є ти. Ти все одно у відпустці будеш і нікуди не поїдеш. Чоловіка та дітей у тебе немає. То чому б тобі не посидіти з нашою бабусею?

– Мамо, з чого ти взяла, що я нікуди не їду? – суворо спитала Наталя.

– Звідки у тебе гроші на подорожі? Ти ж іпотеку виплачуєш!

– Звісно, ​​виплачую! Ти ж свою квартиру Вірі віддала, а сама переїхала до бабусі, чию нерухомість також на улюблену доньку оформила.

– Вона чекає, коли обидві квартири можна буде продати та купити шикарну квартиру в центрі! А ти … До мене “в іпотеку” переїдеш, якщо Віра тебе виставить?

– Та як тобі не соромно?

– Це як вам не соромно розважатися і мандрувати, поки я маю сидіти в чужому домі, та доглядати чужу людину. У вас є хоч крапля совісті?

– Ти ще смієш називати мене безсовісною? Не треба мені вказувати, на кого переписувати квартири. Я сама з цим розберусь!

– Якщо ти не хочеш сидіти з бабусею, то скажи про це прямо, а не прикривайся будь-якими нерухомостями.

– У такому разі я її в будинку для літніх людей залишу. Хто знає, може, їй там взагалі сподобається і вона до кінця життя там пробуде.

– Що?! – від почутого в Наташі мало не зупинилося серце. Вона була шокована словами матері. – Ну, ні! У жодний будинок для літніх людей бабуся не поїде.

– Привези її до мене на тиждень. Поки я у відпустці, подивлюся за нею. А коли ви приїдете, то забереш її назад.

– От і добре. От і домовилися, – видала Галина Вікторівна і поклала слухавку.

Після цієї розмови Наталя розчарувалася в матері. Внутрішньо вона розуміла, що про будинок для людей похилого віку мати все придумала, аби змусити доньку залишитися з її свекрухою.

Але сам факт цього шантажу сильно засмутив дівчину. Вона, звичайно, ніколи не мала ілюзій щодо матері, але говорити таке про вісімдесятирічну родичку було жахливо.

Забравши Клавдію Федорівну до себе на час відпустки, Наташа не пошкодувала. Бабуся завжди до неї добре ставилася.

Наташа купила абонементи в басейн, і весь тиждень вони їздили до фітнес-центру. Клавдія Федорівна могла пересуватися з ходунками й була дуже вдячна Наталці за турботу. Коли настав час розлучатися, Клавдія Федоровна розплакалася.

Наталя забрала б бабусю до себе остаточно, але вона так багато працювала, що в неї абсолютно не було часу на догляд за жінкою.

– А ось і ми! – Віра та Галина Вікторівна повернулися з відпустки щасливими та засмаглими. – Як добре на морі! Ото б перебратися туди жити. А як ви тут? Все у вас гаразд?

– Так, все гаразд, – коротко відповіла Наталя. Вона привезла Клавдію Федорівну додому і вже збиралася назад.

– От і чудово. От і гаразд, – видала Галина Вікторівна. – Ми тут із Вірою скоро на дачу до моєї подруги поїдемо. Якщо що, Наталко, май на увазі. Бабуля у тебе у квартирі вже звикла. Забереш її?

– Зрозуміло, – промимрив дівчина і вийшла з квартири. Наталя не хотіла вступати в суперечку з матір’ю. Вона зрозуміла план матері.

Втім, за цей тиждень вони з Клавдією Федорівною так сильно зблизилися, що нерідна внучка була не проти скласти компанію бабусі.

Вона сама забирала Клавдію Федорівну до себе, навіть без зайвих прохань. Просто забирала на вихідні, розуміючи, що жінці краще із нею.

Після відпустки матері та Віри, Наташа наглядала за бабусею постійно. Але ближче до весни бабусі не стало. У цей момент Наташа відчула такий біль, якого вона ніколи не відчувала.

Втрата стала для Наталії справжньою трагедією. Вона навіть не зрозуміла, коли встигла так прив’язатися до нерідної бабусі.

Після відходу Клавдії Федорівни, Наталя майже припинила спілкуватися і з матір’ю, і з сестричкою. Але за два місяці Галина Вікторівна знову їй зателефонувала.

– Наташа, що ти наробила? Ти вирішила мене і Віру так покарати? Це ж підло! – мати почала кричати в слухавку.

– Мамо, що трапилося?

– Що трапилося? Наче ти не знаєш! Бабуся, виявляється, переписала квартиру на тебе! Це що, ти її напоумила?

– Що? Я про це нічого не знала!

– Так я тобі й повірила. Потрібно буде прийти до нотаріуса, та скласти дарчу на Віру. Ти чула мене? Чекаю на тебе в четвер. Адресу надішлю.

Три дні Наталя розмірковувала над словами матері. А коли вона приїхала до нотаріуса, то замість дарчої написала заяву на вступ у спадок.

Галина Вікторівна та її молодша дочка закотили скандал у конторі. Але Наталя не стала на них реагувати.

Виявляється, мати дівчини змусила Клавдію Федорівну переписати квартиру на Віру ще п’ятнадцять років тому. Але незадовго до відходу, вона переоформила квартиру на Наталю.

Як їй це вдалося, ніхто не знав. Жінка розуміла, що Галина Вікторівна залишить свою квартиру молодшій донечці, тож вирішила, що справедливо буде переписати власну нерухомість на Наталю.

До того ж саме Наталія доглядала її останніми днями абсолютно безкорисливо.

Коли гідна спадкоємиця зрозуміла це, то не стала вестися на маніпуляції матері та сестрички. Наталя мовчки підписала заяву на вступ у спадок та пішла з нотаріальної контори.

За пів року Наталя продала квартиру бабусі, і Галина Вікторівна була змушена повернутися до своєї квартири, де жила Віра.

Між мамою та коханою донькою почали спалахувати конфлікти, вжитися під одним дахом було не так легко, як раніше.

Віра постійно звинувачувала матір у тому, що це вона втратила спадщину, а Галина Вікторівна лаяла дочку за те, що вона не доглядала рідну бабусю.

Вони намагалися переконати Наталю віддати частину грошей із продажу їм, але Наталка витратила гроші на погашення іпотеки.

Після чого молода жінка припинила відповідати на дзвінки Галини Вікторівни та Віри. Перший раз у житті родичі Наталії не змогли натиснути на неї.

Як вважаєте, слушно вчинила бабуся зі спадком? Що скажете про матір? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.