Навіщо цьому колезі треба було таке говорити моєму чоловікові? Адже у нього до мене, як у мене до нього нічого не було

Одружена 29 років. Живемо з чоловіком чудово. Двох дорослих дітей. Давно, коли я тільки вийшла заміж, мене доглядав колега чоловіка. Ми всі разом працювали в одній будівлі, хоч і в різних підрозділах.

Я по дурості тоді не надавала значення його знакам уваги, поки одного разу колега по роботі не запросила в гості нас з чоловіком. Чоловік піти не зміг, і я пішла сама. Там виявився і цей колега чоловіка (я не знала цього, а то б не пішла).

Ми випили і спілкування перейшло на більш довірчий рівень. Потім він зголосився мене довезти машиною до будинку і в машині став чіплятися. Ми цілувалися. Він став мене роздягати, більше подробиць не хочу.

У нас майже все трапилося, але в останній момент я його відштовхнула і вдарила, після чого вискочила з машини. Одягалася на ходу. Слідом він прошипів: «Ти пошкодуєш ще про це». Я так перелякалася, що ледве дійшла додому.

Дорогою купила пляшку води і випила її в під’їзді. Загалом додому прийшла ніяка. Потім узяла відпустку, бо боялася з’являтись на роботі. Згодом чоловікові запропонували роботу в іншому регіоні, і ми швидко поїхали. Я зітхнула з полегшенням і нічого ніхто не розповів чоловікові.

Все забулося, народилися діти, і ми прожили 29 років разом. Кілька років тому ми приїхали назад до нашого міста. І чоловік випадково зустрів у супермаркеті цього колегу. І він узяв і розповів чоловікові, що я йому з ним зраджувала, та ще, мабуть, від себе додав.

Чоловік прийшов додому і вчинив допит із пристрастю. Звісно, ​​я все заперечувала. Адже перевірити це неможливо. Чоловік наче повірив мені, що я відшила цього колегу, але не забув. Захотів навіть ДНК експертизу на сина та доньку. Тут все нормально не підкопаєшся.

Виниться не буду. Адже, по суті, я колегу справді відшила, хоч і дозволила йому надто багато, але не все. Визнавати провину я не стану. Це буде кінець нашої родини. Ми прожили разом все життя душа в душу, крім цього разу я слабину не давала.

Навіщо цьому колезі треба було таке говорити моєму чоловікові? Адже у нього до мене, як у мене до нього нічого не було. Чому така заздрість у людей? Сам погано живе (немає і не було в нього сім’ї) і норовить нашкодити? За що? Що відмовила майже 30 років тому?

Чоловік мені завжди вірив беззаперечно, каже, що й зараз вірить. Чи так це? Що робити? Знову намагатись виїхати з міста чи не знаю. Що ви читачі сайту зробили б на моєму місці? Як протистояти?