– Навіщо ти прийшла сюди? Хочеш нагадати мені про мої помилки? Ану швидко вимітайся з мого будинку! – миттю завелася майбутня свекруха

– Мишко, тебе дівчата хоч взагалі цікавлять? – поцікавилася Олена Борисівна.

– Мамо, вистачить дурниці говорити. Звичайно, цікавлять, – роздратовано відповів син.

– Тоді чому в тебе досі нема дівчини? У всіх моїх знайомих сини та дочки вже зіграли весілля, а ти у свої двадцять вісім років усе ще парубок, – промовила жінка з легким сумом у голосі.

– Я просто не зустрів ту, з якою хотів би пов’язати свою долю, – пояснив Михайло, заспокоївшись. – Та й часу вічно не вистачає, то робота, то друзі…

– Ну, синку, так не можна! Тобі обов’язково треба з кимось познайомитися, – впевнено промовила мати. – Інакше такими темпами ти можеш залишитись один.

– Не хвилюйся, у мене ще є достатньо часу, – засміявся у відповідь чоловік.

Це була вже не перша подібна розмова. Олена Борисівна вже другий рік насідала на сина з приводу одруження.

Однак Михайло справді був дуже зайнятою людиною. Він прагнув побудувати кар’єру в рекламному агентстві й через це часто залишався на роботі допізна.

Якось до них у компанію прийшла працювати гарна жінка з красивим ім’ям Дана. Чоловік часто бачив нову колегу в офісі, і її присутність часом відривала його від роботи.

Якось після закінчення робочого дня Михайло та Дана залишилися в офісі одні, та розговорилися.

Виявилося, що раніше жінка жила та працювала в Києві разом із чоловіком. Але після розлучення їй стало складно виплачувати іпотеку, та утримувати п’ятирічну дочку.

Тому вона вирішила продати квартиру, закрити борг перед банком, та повернутися на малу Батьківщину. Колишній чоловік не горів бажанням бачитися з дочкою, і всіляко ховався від сплати аліментів.

Однак, попри це, Дані вдалося без сторонньої допомоги купити двокімнатну квартиру, та влаштуватися на гарну посаду у рідному місті.

Михайлу сподобався пробивний характер колеги, і він запропонував їй повечеряти на вихідні у ресторані.

Вона трохи подумала та погодилася. На побачення чоловік приніс величезний букет червоних троянд, як знак своєї симпатії.

– Дякую, не варто було так витрачатися, – ніяково сказала Дана.

– Не хвилюйся, мені здається, що ти гідна більшого, ніж простий букет, – щиро промовив кавалер.

– Хіба тебе не бентежить, що в мене п’ятирічна дочка? – здивовано спитала жінка.

– Цілком ні. Особливо, якщо твоя дитина по характеру схожа на тебе, – променисто посміхнувся у відповідь Михайло.

– Ну, тоді ти повинен знати ще одну річ, мені тридцять три роки, – зізналася колега, та уважно подивилася на залицяльника.

– Нічого собі! – здивовано свиснув чоловік. – Я думав, що ти молодша за мене.

– Дякую, прийму це, як комплімент. Сподіваюся, у тебе не зникло бажання повечеряти зі мною? – поцікавилася Дана.

– Ні, звичайно! Не бачу жодних перешкод для нашого подальшого спілкування, – заспокоїв пасію Михайло.

Побачення пройшло в розмовах та жартах. Наприкінці вечора чоловік довіз колегу до будинку, та на прощання поцілував у щічку.

Після цього вони стали бачитися не тільки на роботі, а й у більш усамітненій атмосфері. Через місяць Михайло зрозумів, що закохався в Дану і, не довго думаючи, зробив їй пропозицію.

Жінка не дала одразу кавалеру свою згоду, і попросила трохи часу на роздуми. Протягом двох тижнів Дана зважувала всі “за” та “проти”, поки не зважилася на новий шлюб.

– Тоді саме час познайомитись із батьками. Твої матір із батьком далеко живуть? – радісно запитав Михайло.

– Не знаю, я виросла в дитячому будинку, – сумно усміхнулася у відповідь наречена.

– Справді? Нічого собі… Ти мені про це нічого не говорила, – здивовано промовив чоловік.

– Так ми й знайомі лише півтора місяця, – резонно зауважила Дана.

– Ти маєш рацію, весь час про це забуваю. У мене чомусь відчуття, що я тебе все життя знаю, – ніжно промовив Михайло, та обійняв кохану.

Потім він зателефонував матері й повідомив, що незабаром одружується, у зв’язку з чим хоче заздалегідь познайомити її з майбутньою дружиною.

Олена Борисівна була на сьомому небі від щастя, і вмовила сина приїхати до неї з нареченою наступного дня.

– Як звати твою маму? – несподівано запитала Дана із задумливим виглядом.

– Олена Борисівна, а що? – Незворушно вимовив наречений.

– Так, нічого особливого. Просто в моєму житті була людина з таким самим прізвищем, як у тебе, і з таким же ім’ям і по батькові, як у твоєї матері. Смішний збіг, – промовила жінка, і натягнуто посміхнулася.

Увечері наступного дня, після роботи Михайло з Даною вирушили у гості до Олени Борисівни. Коли невістка вперше побачила майбутню свекруху, то на пару хвилин остовпіла, і втратила мову.

– Що з тобою? Ти наче привид побачила, – здивовано спитав чоловік.

– Нічого, все гаразд. Просто голова на мить запаморочилася, – збрехала Дана, вийшовши зі ступору.

Михайло представив жінок одна одній, і вони всі разом пройшли на кухню. Щойно всі посідали за стіл, Олена Борисівна почала розпитувати невістку.

Однак, з якоїсь причини, Дана відповідала не дуже охоче і дуже скупо. Натомість вона уважно розглядала інтер’єр кухні.

– Мені здається, чи я тебе знаю? – несподівано промовила Олена Борисівна, уважно вдивляючись в обличчя невістки. – Я точно тебе вже десь бачила…

– Ви маєте рацію, ми з вами вже бачилися. Це було двадцять вісім років тому, – гірко посміхнулася Дана. – Ви просто забули про мене.

– Ти жила десь по сусідству? – припустила пенсіонерка.

Михайло сидів з відкритим ротом, і уважно спостерігав за ходом бесіди.

– Ні, не по сусідству. Я жила у вас у квартирі, – запально сказала невістка. – Невже ви встигли мене забути?

– Ах! Навіщо ти прийшла сюди? Хочеш нагадати мені про мої помилки? Ану швидко вимітайся з мого будинку! – миттю завелася Олена Борисівна.

По її обличчю було видно, що вона згадала Дану, і чомусь була не рада її візиту.

– Мамо, заспокойся! Що відбувається? Хтось мені може пояснити? – злякано промовив Михайло, і став між жінками.

– Я краще піду додому, а ти залишайся з матір’ю, нехай вона сама тобі все пояснить, – сказала обраниця, і на її очах виступили сльози.

Дана, не чекаючи відповіді, взулася, і вискочила з квартири. Михайло хотів побігти за нею, але мати його не пустила, вчепившись у руку.

– Не потрібна вона тобі! Нехай краще зараз піде, ніж потім з дитиною від тебе, – роздратовано промовила Олена Борисівна.

– Та що з вами всіма? Звідки ти її знаєш? Або кажи, або я йду, і більше ти мене не побачиш! – пригрозив син, і грізно подивився на матір.

Жінка почала викручуватись, і просити сина не копатися в минулому, проте чоловік був налаштований рішуче, і Олені Борисівні довелося розповісти йому правду.

Виявляється, мати Михайла довгий час не могла мати дітей. З цієї причини вони із чоловіком вирішили взяти на виховання з дитячого будинку дівчинку.

Цілих два роки дитина прожила разом із ними, поки Олена Борисівна не дізналася, що в положенні.

Тут же перед подружжям постало питання, що робити з нерідною донькою. Після довгого обмірковування вони повернули її в дитячий будинок. Одкровення матері викликали у сина бурю емоцій, але насамперед – осуд.

Михайло рішуче залишив матір одну у квартирі, та поїхав до Дани. Щойно жінка відчинила йому двері, він обійняв її та поцілував.

– Знаєш, це ж добре, що мати повернула тебе в дитячий будинок, інакше я не зміг би з тобою одружитися, – впевнено промовив Михайло, і збентежено посміхнувся.

Дана розплакалася вдруге за вечір, і обійняла його у відповідь. За два місяці парочка зіграла весілля, попри протест з боку Олени Борисівни.

Свекруха не схотіла спілкуватися з невісткою, і навіть не прийшла на весілля. Мабуть, в глибині душі її мучила совість за її не людський вчинок!

Навіть уявити страшно, що пережила його наречена в дитинстві! А ви що скажете з цього приводу?