– Навіщо ти розповіла Ользі? – Микита руку дівчини відпустив, але говорив так само злісно. – Ти цим нічого не досягнеш! Все одно я з тобою не одружуся, і твоя дитина мені не потрібна!

– Навіщо ти розповіла Ользі? – Микита руку дівчини відпустив, але говорив так само злісно. – Ти цим нічого не досягнеш! Все одно я з тобою не одружуся, і твоя дитина мені не потрібна!

…Юля була абсолютно впевнена, що витягла щасливий білет одразу із двома призами.

По-перше, її взяли на роботу в нову, перспективну компанію, а по-друге, – у цьому ж бізнес-центрі вона познайомилася з Микитою – симпатичним, привабливим начальником відділу.

Він так гарно до неї залицявся, такі слова їй говорив…

У Юлі, через пару місяців їхнього роману, не залишилося жодних сумнівів, що вони створені один для одного.

Був, щоправда, один аспект – у Микити була дружина Ольга, з якою він прожив уже одинадцять років.

– Ну й достатньо, настав час поступатися дорогою молодим, – самовпевнено вирішила Юля, молодша за дружину залицяльника на п’ять років.

Тим більше, що дітей у пари не було, та й грізного тестя, через якого Микита не міг би розлучитися, теж.

Їм навіть ділити особливо було нічого: батьки забезпечили кожен своє чадо житлом, а на машини вони заробили самі.

Так що ніяких перешкод для розлучення Юля не спостерігала, а ось їй самій набридло поневірятися по орендованих квартирах і ловити на собі співчутливі погляди. Двадцять шість років уже, а ні чоловіка, ні дітей нема.

А тут вона зрозуміла, що чекає на малюка, і це була реальна нагода для створення сім’ї з Микитою.

– Ні-ні-ні! – замахав він руками. – Ми так не домовлялися! І взагалі, ми ж оберігалися – звідки дитина?

– Так буває, – щасливо посміхнулася Юля, ще не усвідомивши, що коханий зовсім не радий цій новині.

– Ми ж любимо одне одного – ось природа й вирішила, що таке кохання повинно мати продовження.

– Юль, та припини, – якось гидливо скривився Микита. – Так, я тебе люблю, але ні виховувати дитину, ні розлучатися з дружиною я не збираюся. А ти про це мрієш?

– Це було б логічно, – трохи розгубилася вона. – І ти ж сам…

– Навіть і не починай, – знову скривився чоловік. – Обіцяти – не означає одружуватися. – І одразу тобі кажу – не смій нічого повідомляти Ользі та шантажувати нас чимось.

– Дружина мені простить, а ось ти залишишся біля розбитого корита, та ще й роботу втратиш.
Пам’ятаєш, що твій начальник – мій колишній однокурсник?

Юля настільки охрініла від промови коханого, що навіть не знайшла слів для гідної відповіді. Вона мовчки повернулась і пішла, а вже потім задумалася – чи їй так потрібен цей Микита?

Ні, вона була готова боротися за своє кохання, боротися з суперницею будь-якими способами, захищати право своєї дитини на батька.

Але тільки за умови, що чоловік її теж любить і готовий підтримувати її у всьому.

Микита ж явно не горів бажанням щось змінювати у своєму житті, і взагалі після цієї розмови якось припинив бути схожим на чоловіка її мрії.

У неї ще залишалася надія на те, що Микита просто не відразу усвідомив своє щастя, і тому різко відреагував.

Потрібно дати йому час все обміркувати – так само зазвичай кажуть у кіно? А тут ще друг Микити, Лев, дав їй цінну пораду.

Він взагалі був єдиним з оточення залицяльника, з ким вона була добре знайома. Завжди був до неї уважний, виявляв якусь турботу, тому вона й виклала йому всі новини.

– Розумієш? Микита, він же в особистих справах не надто рішучий, – задумливо протягнув Лев. – Його іноді треба підштовхувати.

– Наручниками до себе пристебнути, та потягти до РАЦСу? – сумно посміхнулася Юля.

– Таких радикальних кроків не потрібно. Просто треба все розповісти Ользі, – знизав плечима приятель. – Вона зраду терпіти не буде, що б не стверджував Микита, і виставить його за дві секунди.

Ось тоді він одразу й на вірну дорогу встане. І буде в тебе і чоловік, і батько дитині.

– Думаєш? – із сумнівом подивилась на нього Юля.

– Впевнений.

Але вона не поспішала дотримуватися поради Лева. Якось це все було неправильно.

Звичайно, з самого спочатку правильним роман з одруженим чоловіком назвати не можна було, проте все в житті буває – по-справжньому закохуються й одружені люди.

Тільки ось чи любить її Микита? Юля за наступний тиждень так нічого і не вигадала, а Микита ніби намагався її уникати.

Вони навіть у кафе, де обідали практично всі працівники бізнес-центру, жодного разу не перетнулися.

Тим більше вона здивувалася, коли в п’ятницю ввечері Микита перехопив її на виході з офісу і буквально відтяг убік.

– Я ж тебе попереджав, – прошипів він їй в обличчя, боляче вчепившись у передпліччя. – Чи ти рідної мови не розумієш?

– Руку відпусти, – сказала вона. – І нормально поясни, про що ти?

– Навіщо ти розповіла Ользі? – Микита руку дівчини відпустив, але говорив так само злісно. – Ти цим нічого не досягнеш.

– Все одно я з тобою не одружуся, і твоя дитина мені не потрібна!

– Та ти нам теж і нахрін не здався! – розлютилася Юля. – Опудало ти, а не чоловік і батько! Так що нічого я твоїй дружині не говорила, хоч і треба б їй очі розплющити.

Юля зміряла колишнього кавалера зневажливим поглядом і, круто розвернувшись, пішла.

Тепер у неї не залишалося жодних сумнівів, що народжувати від цього… вона не стане.

До лікаря в приватну клініку вона записалася вже наступного дня.

– Обстеження ми звичайно, з вами пройдемо, але я практично впевнена, що ви не при надії, – спокійно повідомила Юлі молода лікарка.

– Але, як же? У мене ж затримка і взагалі… – щиро здивувалася Юля.

– Так буває, – трохи посміхнулася лікарка. – А чому? Ми з вами з’ясуємо та все виправимо.

– Хоч гріх на душу не довелося брати, – подумала Юля, залишаючи клініку.

Може, варто і колишнього коханого заспокоїти? Хоча ні. Нехай мучиться. Знатиме, як жінок ображати!

Через три дні стало зрозуміло, що Юля не в положенні. Тепер вона міркувала, чи зможе залишитись на своїй роботі й не перетинатися з Микитою?

До речі, начальник Юлі поводився з нею, як завжди. Значить, Микита тільки погрожував звільненням, а сам і тут злякався?

А ось із Левом новиною Юля вирішила поділитись. Він так щиро за неї переживав, так хотів допомогти.

Вона призначила йому зустріч у кафе, але раптом з’явився Микита, безапеляційно заявивши, що їм треба поговорити.

Юля погодилася з ним зустрітися у тому ж кафе за годину до зустрічі з Левом.

– Ти повинна піти до Ольги та сказати їй, що невдало пожартувала, – ледь привітавшись, заявив екскавалер. – Що в нас із тобою взагалі ніколи й нічого не було.

– І ти мені мстишся за те, що я тебе відкинув. Не знаю! Придумай щось переконливіше! – він мало не зірвався на крик.

Микита був сам на себе не схожий – блідий, якийсь змарнілий, із запаленими очима. Юлі навіть стало його трохи шкода, але це швидко пройшло.

– Слухай, якщо ти так любиш дружину і не хочеш її втрачати, навіщо зраджував? – різко спитала вона.

– Це не важливо! – так само різко відповів Микита. – Зроби, як я говорю і все! Я тобі грошей дам, щоб позбавитися дитини, й відпочинок біля моря потім…

– Та пішов ти зі своїми грошима! – Юлі було навіть гидко на нього дивитися. – Повторюю – я нічого не говорила твоїй дружині, я навіть жодного разу її не бачила наживо, і ні планую цього робити!

– Ти розумієш українську мову? – не втрималася й вона.

– Та вистачить тут недолугу з себе корчити! – Микита раптом закричав і стукнув кулаком по столу, привертаючи увагу навколишніх.

– Ти чого так розлютився, Микито? – перед їхнім столиком зненацька з’явився Лев.

– О! Ти вчасно! – буркнув Микита. – Може, ти поясниш цій… що вона тепер має виправдати мене перед Ольгою, якщо вже раніше не змогла тримати язика за зубами.

– Та я не… – знову спробувала обуритись Юля.

Лев зупинив її жестом і, пильно дивлячись на друга, глузливо заявив:

– Даремно ти на дівчину наїхав. Вона тут ні до чого – це я все розповів Олі.

– Навіщо? – злякався Микита. – Чому? Ми ж друзі…

– Друзі, – Лев окинув його зневажливим поглядом. – Були. Поки ти не спокусив мою сестру.

Микита приголомшено мовчав.

– Чи ти вже забув? Звісно! Це було ще в інституті, а в тебе завжди була купа дівчат! Навіщо тобі ще й моя сестра знадобилася, га, “друже”?

– Їй тоді всього сімнадцять років було, вона позбавилася від твоєї дитини, а тепер більше не може мати малюка, – Лев явно ледве стримувався, намагаючись не зірватися на крик.

– Та, блін, це дванадцять років тому було! Чого ти зараз в’ївся? – Микита швидко прийшов до тями.

– Та Катька тебе тоді не здала – інакше б я тебе… Тільки два роки тому зізналася, коли чоловік її покинув через те, що вона порожня.

З нервовим зривом вона в клініці пів року провела, а зараз на якусь мумію схожа. А все через тебе…!

– Тобто, ти мені так мстиш? А чого ж не порішив?

– Сидіти через тебе не бажаю. Я спочатку вирішив, що тебе і так життя покарало – Оля не може тобі малюка подарувати, але потім Юля ось при надії. Щастить тобі, …!

Чоловіки дивилися один на одного з ненавистю, явно готуючись помірятися силою.

– Не пощастило йому, Льово, і цього разу, – спокійно промовила Юля і підвелася з-за столу. – Я не в положенні.

Микита і Лев мовчки проводили її поглядами, жоден зупинити навіть спробував.

Микиту вона більше не бачила, тільки чула, що він звільнився. З Левом Юля періодично спілкується, але все рідше і рідше. Вона дала собі обіцянку, – що більше ніяких одружених, – на чужому нещасті, щастя не збудуєш…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки.