– Навіщо ви, дорога теща, навчаєте мою дружину чоловіка обманювати? – Запитав зять

Сьогодні Андрій прийшов додому раніше, ніж зазвичай. По-перше, – день був передсвятковий, а значить, скорочений на годину.

А по-друге, – йому пощастило – по дорозі не потрапив у жодну тягнучку, що було дивно, бо на зустрічній смузі автомобілі щільно стояли у три ряди.

Увійшовши до передпокою, він побачив туфлі тещі й тут же почув її голос:

– Соня, у вас же є гроші, тобі нічого не варто допомогти сестрі.

– Мамо, це дуже велика сума, я не можу дати її, не порадившись із чоловіком, – відповіла Соня.

– Андрію зовсім не обов’язково знати про це. Адже він не кожен день накопичувальний рахунок перевіряє.

– Поки він схаменеться, Рита вже курси пройде, а потім інструменти та матеріали купить і орендує собі місце в салоні.

– Вона вже домовилася: перші два місяці, поки клієнтів буде набирати, доведеться зі своїх грошей оренду оплачувати, а потім уже з виручки, – умовляла мати Соню.

– Чому це ви, Катерино Павлівно, мою дружину навчаєте? Чоловіка обманювати? Сімейні гроші тринькати? Недобре, – сказав Андрій, заходячи до кімнати. – Шукаєте спонсорів для чергової хотілки своєї молодшої дочки?

– А що поганого в тому, що старша сестра молодшій допоможе? – Підібгала губи теща.

– Нічого поганого в цьому немає, тільки я вже переконався, що допомагати Маргариті – це все одно, що купюрами грубку топити: спалахне, і немає нічого – ні тепла, ні світла. Марно!

– Цього разу все серйозно, – відповіла теща. – Риточка нарешті знайшла те, що шукала. Просто їй треба трішки допомогти.

– Минулого разу ви теж говорили, що це серйозно, коли заплатили за курси дизайну інтер’єру. А Маргарита за три тижні оголосила, що це «не її». І до того, коли вона вирішила стати візажистом.

– Дівчинка шукає себе!

– Рита закінчила коледж за спеціальністю «Соціальна робота» – нехай іде людям допомагати – соцпрацівників зараз не вистачає. До речі, можу допомогти влаштуватися, сказав Андрій.

– Я не розумію, чому ти розпоряджаєшся сімейними грошима? – обурилася теща. – Адже Соня теж працює. У неї має бути доступ до накопичувального рахунку.

– Він у неї є! Саме тому за минулий рік Рита позичила у Соні тридцять тисяч. Щоразу присягалася, що обов’язково поверне, але так ані гривні й не віддала, – повідомив Андрій.

– І ви постійно тиснете на Соню, волаєте до родинних почуттів, намагаєтеся викликати жалість – і все для того, щоб Маргарита могла жити чужим коштом.

– Знаєш, Андрію, накопичувальний рахунок – це спільно нажите майно. Якщо ви розлучатиметеся, то ти маєш рівно половину віддати Софії.

– А ви хочете, щоб ми розлучилися? – спитав зять.

– Я не це мала на увазі, – пішла назад теща.

– Ні, ви мали на увазі саме це, хоча чудово знаєте, що ми накопичуємо гроші, щоб з однокімнатної квартири переїхати у двокімнатну, та мати можливість завести дітей.

– І все-таки ви з Маргаритою постійно намагаєтесь залізти до нас у кишеню. Звідси я роблю висновок, що ви готові пожертвувати щастям старшої дочки, щоб задовольнити хотілки молодшої. Хіба я не маю рації?

Коли ображена Катерина Павлівна пішла, Андрій сказав:

– Соня, я розумію, що тобі складно відмовити матері та сестрі, тому ти вибач мені, але відсьогодні в тебе доступу до накопичувального рахунку не буде.

– Будуть жебракувати, вали все на мене. Так і кажи: «Чоловік жадібний, грошей не дає». А я якось їх обурення перетерплю. До речі, а чому Рита не візьме кредиту? Адже це набагато простіше.

– У неї кредитна історія зіпсована. Вона якось взяла кредит, щоб злітати до Туреччини, а коли повернулася, не змогла розплатитися: поскандалила з начальницею і її звільнили.

– Батьки, звичайно, борг закрили, але тільки після того, як із банку почали листи приходити, – пояснила Соня.

– Тобто, коли ти Риті в борг давала, то, напевно, знала, що вона не віддасть? – Запитав Андрій.

– Я сподівалася. Тим більше що за неї завжди мама просила.

– Все зрозуміло. Але тепер ти можеш із чистою совістю казати, що в тебе грошей немає, – ще раз повторив чоловік.

Наступного дня Андрій справді обмежив дружині доступ до накопичувального рахунку – тепер зняти гроші з нього міг лише він.

А Маргарита знайшла, у кого позичити. Вона дізналася, що одна з її приятельок Лариса накопичує на автомобіль.

Звернулась до неї, і та погодилася позичити – надто переконливою була Маргарита. Але позику оформили у нотаріуса, під розписку та із зазначенням терміну повернення.

Однак із курсами у Рити знову нічого не вийшло – вона їх не закінчила.

– Ти уявляєш, – пояснювала вона старшій сестрі, – цілий день сидіти, корючившись, і дихати всією цією хімією! Та там загнутись можна!

– Цікаво, Рито, а коли ти ходила в салон на манікюр, хіба ти не бачила, в яких умовах майстри працюють? – Здивувалася Соня.

– Знаєш, з погляду клієнта все виглядає трохи інакше, – відповіла Рита. – Але я до тебе прийшла з іншого питання: мені треба за тиждень Ларисі гроші повернути, а я їх витратила.

– Скільки?

– Всі.

– Стривай. Але ж ти лише курси сплатила.

– Так, але за ці три місяці й решта якось розійшлися, – пояснила Рита.

– Вибач, але я тобі нічим допомогти не зможу. У мене на карті лише десять тисяч – це на продукти до зарплати, – сказала Соня.

– То твій чоловік дійсно перекрив тобі кисень? У тебе немає доступу до ваших рахунків? – Здивувалася Рита.

– Так, до того рахунку, на який ми відкладаємо гроші на квартиру, я не маю доступу.

– Нічого собі! – обурилася Рита. – Я б таке не стерпіла. Ти взагалі вже втратила обличчя – хіба можна таке чоловікові дозволяти?

– Рито, це наша сімейна справа, тому я не збираюся перед тобою виправдовуватися, – сказала старша сестра.

– Значить, грошей ти мені не даси? – Запитала Рита.

– Не дам.

Так і пішла Маргарита без грошей.

А за тиждень Соні зателефонувала мама і повідомила одразу дві новини. Перша про борг:

– Ця Лариса виявилася дуже неприємною. Вона погрозила, що якщо Риточка їй найближчим часом борг не поверне, то вона до суду звернеться.

– Мамо, а чого ти дивуєшся? Рита позичила гроші у чужої людини, написала розписку і чудово знала, коли треба буде їх повернути!

– Чи вона сподівалася, що Ларисі борг можна буде не повертати так само як вона ніколи не повертала нам? – Запитала Соня.

– Що вона там у вас брала? Якийсь дріб’язок! – Вигукнула мати.

– Якщо тобі тридцять тисяч – дріб’язок, то для мене – ні. Це дві третини моєї зарплати, причому разом із премією, – образилася Соня.

– Не скупися. Тобі легше – у тебе чоловік працює.

– І що? Я мушу всю свою зарплату Риті віддавати?

– З тебе ніхто всієї зарплати не вимагає, але іноді можна допомогти сестрі. Тим більше, що всяке може статися – дивишся, і тобі допомога сім’ї знадобиться, – сказала мама і багатозначно подивилася на Соню.

– Що ти маєш на увазі? – Запитала дочка.

– А те, що Рита бачила твого чоловіка у кафе поряд із його офісом. Він там обідав із якоюсь дівчиною, і їм було дуже весело. Тому я на твоєму місці не особливо б довіряла Андрію.

– І обов’язково зажадала б повернути половину тих грошей, що лежать у вас на накопичувальному рахунку. А то не встигнеш озирнутися, а ні грошей, ні чоловіка, – посміхнулася мати.

То була друга новина, яку вона прийшла повідомити дочці.

– Я чоловікові довіряю, – сказала Соня. – А ось чого ти радієш, я не розумію. Ви з Ритою вже не вперше намагаєтеся посварити нас з Андрієм, тільки незрозуміло, навіщо?

– Гаразд. Довіряй. Тільки потім не скаржся, – сказала дочці Катерина Павлівна.

Наступного дня Рита надіслала сестрі фотографію: Андрій сидів у кафе із симпатичною молодою жінкою.

– Ну, що – все ще довіряєш? – Запитувала сестра в повідомленні.

Коли чоловік прийшов із роботи, Соня показала йому цю фотографію.

– Мама і Рита вважають, що ти мені зраджуєш ось із цією дамою, – сказала вона і посміхнулася.

Андрій глянув на фотографію.

– Головне, щоб про це не дізнався її чоловік. А то Мишко не подивиться, що я його друг, і всі ребра мені перерахує, – посміхнувся він.

– До речі, Ліза дзвонила мені сьогодні, – сказала Соня. – Вони з Михайлом запрошують нас цієї суботи на новосілля.

– Підемо обов’язково. Треба тільки вигадати, що їм подарувати, – відповів Андрій.

– Коли ми вже будемо новосілля святкувати? – зітхнула Соня.

– Якщо твоя сестриця більше не залізе до нас у кишеню, то за пів року можна буде цю квартиру продавати та придивлятися нову, – відповів чоловік. – А що там із черговим боргом Маргарити?

– Тато взяв кредит, і Рита повернула гроші Ларисі, – повідомила Соня.

– Хто б сумнівався? Вони дограються, що без квартири залишаться, доня їм це швидко влаштує, – зауважив Андрій, і тричі сплюнув через ліве плече…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.