Навіщо, взагалі, чоловік кинувся допомагати сестрі? Хотіла б, одразу житло знайшла б, і звалила! А їй треба було час, чекала вона, поки її чоловік за нею приповзе

Лежали ми з донькою у лікарні, коли чоловік повідомив, що його сестра з дитиною кілька днів поживуть у нас.

– Вона з чоловіком посварилася, шукає житло, це ненадовго, — сказав чоловік.

На момент цього дзвінка у лікарні ми лежали другий день. На чотирнадцятий нас виписали, а його сестра все ще була у нас, хоча я чоловіка просила, щоб його сестра поспішала з пошуками житла.

Квартира у нас двокімнатна, кухня маленька, одна кімната прохідна, там донька спить, плюс щось на кшталт вітальні.

Місця небагато. Доньці після лікарні відпочивати треба було. Не до гостей, якщо лагідно сказати.

Як можна було не знайти квартиру за стільки днів? Було б бажання, а у неї його не було: вона не житло шукала, а зі своїм чоловіком телефоном то лаялася, то мирилася, то плакалася.

Повернулась я зла додому і сказала “родичці”, щоб вона збирала речі і їхала до матері.

– Там мужик мамин, він огидний! Я не хочу з ним жити! – заявила вона.

– Хто каже, що ти житимеш з ним? Ти ж житло шукаєш, чим швидше знайдеш, тим швидше позбавишся його суспільства!

Сестрі ми допомогли, поки нас із донькою не було, дах над головою у неї був. Якби я була вдома, фіг би вона потрапила до нас у квартиру.

За язиком вона стежити не вміє, нісенітницю всяку іноді несе. Я з нею не спілкуюсь. Терпіти в хаті неприємну мені людину, я не зобов’язана.

Вона, навіть, жодного разу не вибачилася за всі гидкі слова на мою адресу, а я маю терпіти її присутність?

Поїхала сестра разом із дитиною до матері. Свекруха дзвонила, сина свого намагалася пиляти:

– Як ти наважився дозволити своїй виставити власну сестру та племінницю?

Завадила вона їй, бідненькій, власне життя будувати! Бо у свекрухи завжди “святі штани” на першому місці були!

Мене обурює, що до своїх дітей їй справи немає! А чоловікові та його сестрі не позаздрю. У чоловіка з матір’ю прохолодні стосунки, як я розумію, справа у її мужиках.

Мій чоловік через чергового вітчима з дому пішов, гадаю, не може матір він пробачити. Тому у відповідь свекруха почула, як він її надіслав якомога далі!

У матері сестра прожила ще тиждень. З чоловіком помирилася, він їх додому забрав. Чоловік і я для сестри козли — вигнали, коли їй тяжко було!

Мати — коза, не тримала в облозі свого мужика, коли він до неї чіплявся. Усі козли, крім самої сестри, та її чоловіка!

Смішно, звичайно, що мужика, який її з дитиною вигнав, а потім назад забрав, вона любить, козлом не рахує! Зате всі решта – козли!

Чоловікові сказала, що якщо він ще раз сестру до нас пожити пустить, то його разом з нею виставлю!

– Тебе ж не було! Якби була, я її не пустив би!

Не роби добра, називається! Я потім ще місяць її волосся по всій квартирі знаходила. А дитина її шпалери біля ліжка доньки зіпсувала. Шкода, одразу не побачила!

Навіщо, взагалі, чоловік кинувся допомагати сестрі? Хотіла б, одразу житло знайшла б, і звалила! А їй треба було час, чекала вона, поки її чоловік за нею приповзе!

Навіщо нам потурати на чужі шлюбні ігри? Чи я маю рацію, чи можливо помиляюся? Як вважаєте?