Не дала згоди синові та нареченій на проживання разом зі мною. Раз з’явилася власна родина – живіть самостійно

Не дала згоди синові та нареченій на проживання разом зі мною. Раз з’явилася власна родина – живіть самостійно.

Я вважаю, що після шлюбу слід жити своїм життям – для себе. Якщо вони хочуть сформувати свій побут, та власне бачення сімейного вогнища. Хотіла пояснити це синові та його нареченій, але моє пояснення лише засмутило їх. Але я намагалася винятково за для інтересу молодят.

Я знаю, що думки мої вірні зі своїх життєвих випробувань. У той час, коли сама одружувалася, жити в будинку батьків було звичайною справою. Раніше навіть із майном та фінансами складалося все не дуже добре.

Після заміжжя я з чоловіком, звичайно спочатку стала жити в будинку його батьків. І не мала жодних сумнівів у тому, що проблеми у нас не виникнуть. Свекруха знала мене добре, ніколи не тримала зла: я вважала, що їй цілком подобаюся.

Перші пів року знаходили спільну мову, але згодом з’явилися всякі докори та зауваження через мої нібито погані роботи по дому.

Спершу я могла перетерпіти це, але далі почала відповідати тим самим. З того часу в будинку почали вирувати лайки. Чоловік не міг легко виносити таке і почав нервувати з цього приводу. Безголова, юна – тримала б я тоді рота на замку, але ні…

Тоді я вирішила, що настав час з’їжджати до моїх батьків на рік, поки ми були у черзі на нерухомість. Чоловік дав згоду лише через силу. Там спокій зберігся виключно на кілька місяців. Ну а після мама навчала нас двох життю, чіплялася та нервувала. Дякувати Богу, як не дивно, ми на той момент не розлучилися. До весілля мама була задоволена зятем, і мені жодного разу не докучала.

А чудове життя почалося, як тільки ми переселилися у власне житло. Зв’язки між нами та батьками стали набагато кращими. Що ж це, як не щастя? Тоді я зрозуміла – ще трохи й розірвання шлюбу було б не уникнути. Попри це прожили ми вже двадцять прекрасних років.

Отже, тому переживала, коли син прийшов із дружиною до мене жити та дуже турбувалася з цього приводу. Хоч і у двокімнатній квартирі я одна, але в жодному разі не хочу пускати молодих до себе. Лише через те, що він не має уявлення про своє прохання. Я поділилася своєю історією із сином, але вірити в нього не було бажання.

– Ти ж не така і все зрозумієш, дружина хороша – не ображатимете один одного. Але якщо не хочеш впускати, то не приховуй, скажи правду: без жодних вигаданих ситуацій.

В мене не було вибору. Довелося лише погодитись із цим. Горіло бажання, щоб вони самі переконалися, що може статися. Без сумніву, наречена – член нашої родини, але якщо подумати, то вона чужа дівчина, так само як і я для неї. Зрештою, розлучення сина дуже багато варте, щоб довести свою правоту. Саме тому я не стала кликати їх жити у мене.