– Не любить тебе чоловік давно, інша в нього на серці, – ворожка у різноколірній хустці пильно дивилася на Олександру чорними, як ніч очима. – Пів року вже

– Не любить тебе чоловік давно, інша в нього на серці, – ворожка у різноколірній хустці пильно дивилася на Олександру чорними, як ніч очима. – Пів року вже!

Руку жінки незнайомка міцно стискала пальцями з важкими каблучками.

– Але ж він постійно стверджує, що йому, крім мене, ніхто не потрібен, – засмучено дивувалася Олександра.

– Бреше! – Запевнила її жінка, брязкаючи намистом. – Краще відпусти його.

– Так я не тримаю…

Екзотична дама застала Олександру зненацька, посеред вулиці, де кипіла передноворічна метушня. Олександра саме виходила з крамниці, стискаючи в руках яскравий пакет із подарунком для коханого чоловіка Андрія, коли її перехопила ця дивна жінка.

– Бачу, що у великому обмані ти живеш, – випалила вона і, не давши Саші схаменутися, заявила. – Коханка в нього.

Олександра, звичайно, неодноразово чула про такі вуличні фокуси, коли подібні жінки запросто можуть загіпнозувати, переконати в чому завгодно, та випатрати кишені дочиста.

І вірити їм не можна категорично. Але ця ворожка була така переконлива… Чи все ж таки гіпноз?

– Тримаєш ти його, тримаєш, – запевнила її тим часом жінка. – Собою тримаєш. Жаліє він тебе. Зроби так, щоби він сам пішов.

– Що за нісенітницю ви несете? – Не витримала вона.

– Ти мене слухай, – продовжувала ворожка. – Цієї ночі доля твоя круто зміниться, побачиш.

Виказавши, балакуча жінка пішла, залишивши Олександру в повному розпачі. На ватяних ногах вона пішла у бік будинку.

Святковий настрій миттю зник. Саша дістала телефон, набрала номер матері, та розповіла їй про загадкову зустріч.

– Олександро, ти що, як маленька, – бурчала на неї мати. – Учора на світ з’явилася? Не знаєш, як вони людей дурять? Ти гроші та ювелірку перевір!

Гроші були на місці, дорога, сімейна каблучка, теж.

– Все одно нісенітниця, – резюмувала мама. – Плюнь і забудь.

Дорогою додому Саша переконувала себе, що мати має рацію, і вірити словам ворожки не варто. Суцільне шарлатанство. І їй це майже вдалося.

Для вірності Олександра покопалася в Інтернеті на тему вуличного обману такими ворожками, й майже заспокоїлася.

Щоб остаточно відволіктися, Саша почала готувати святковий стіл. Адже сьогодні у них із чоловіком Андрієм був десятий, ювілейний Новий рік разом.

Чоловік зателефонував близько дев’ятої вечора.

– Манюня, я затримаюся трохи, – повідомив Андрій. – На роботі повний завал. Не встигли з річним звітом, добиваємо. До півночі точно буду.

– Добре, коханий, – спокійно сказала Саша. – Тим більше мені тобі треба дещо розповісти. – Так, нісенітниця. Просто разом посміємося.

Поговоривши з чоловіком, Саша почала копатися у шафі, обираючи святкову сукню. Поки вона прикладала перед дзеркалом до себе то один варіант, то інший, у двері подзвонили. На порозі стояв незнайомий чоловік років сорока.

– А ось і я! З прийдешнім!- Радо повідомив він.

– Ви хто? – злякано запитала Олександра. – Мабуть, ви помилилися.

– Та ти що, Саша, це я, Ігор, – чоловік дивився на Сашу здивовано, і навіть скривджено. – Ти ж сама мене запросила!

– Я? – У розпачі запитала Саша. – Я вас вперше бачу!

– Не зрозумів, – щиро здивувався Ігор, та поліз за телефоном.

Він назвав прізвище Олександри, та її адресу.

– Все правильно?

– Так, – здивувалася жінка. – Але звідки…

Візитер добив Олександру демонстрацією власної фотографії.

– А це? – Чоловік запитливо дивився на неї. – До речі, у житті ти ще краща. Гаразд, Сашо, пожартували й годі. Я, звісно, ​​ціную гумор, але не після, майже доби у потязі.

– Але це справді якась помилка, – Саша почувала себе абсолютно безпорадною в даній ситуації, але все ж таки робила відчайдушні спроби. – Я ніколи не реєструвалася на цьому сайті. Повірте мені.

Обличчя Ігоря спохмурніло.

– Що ж, гарний жарт. Гаразд, із прийдешнім.

Ігор вийшов, і Олександра зачинила за ним двері. Вона була зовсім розгублена.

– Що за день сьогодні? – подумала Саша вголос, і набрала номер чоловіка.

У відповідь пролунали довгі гудки. Вона вже збиралася відійти від дверей, коли почула шурхіт у під’їзді.

Подивившись у вічко, вона нічого не побачила. Шурхіт повторився. Жінка обережно відчинила двері, та виявила під ними Ігоря.

– Ви ще тут? – здивовано спитала вона.

– А куди мені йти? Мій потяг лише завтра ввечері, а на вулиці морозяка. Класне запрошення разом зустріти Новий рік, нічого не скажеш.

Саша якийсь час вагалася, але потім наважилася.

– Добре, зайдіть, погрійтеся, – запросила вона незнайомця. – Я намагатимуся якось пояснити чоловікові, коли він повернеться. Хоча, навіть не уявляю, як.

– То в тебе ще чоловік є?

Олександра не відповіла, і Ігор увійшов.

– Ви, мабуть, зголодніли з дороги? – Запитала Саша.

– Та що ти мені все “викаєш”? – психанув Ігор. – Ми з тобою давно спілкувалися, як близькі люди.

– Я, як і раніше, нічого не розумію, але, сподіваюся, все скоро з’ясується.

Саша ще не встигла розкласти салати по вазочках, тому накладала Ігореві прямо з контейнерів. Він почав жадібно їсти. Час наближався до десятої, а від Андрія все ще не було жодних звісток.

Олександра знову набрала його номер, та почула довгі гудки. «Дивно», – подумала вона. Це було не схоже на її чоловіка.

Щоб розбавити паузу, вона почала ставити гостю стандартні питання про нього самого. Ігор відповідав із подивом.

– Я ж тобі розповідав.

Але все ж таки відповідав. Сам він зі сходу. Тридцять вісім років. Не одружений, дітей немає. Подумавши, Саша почала розпитувати його про сайт знайомств, як познайомилися, коли.

– Пів року тому, – відповів Ігор. – Ти ж сама мені написала.

Саша зовсім заплуталася.

Ігор не був схожий ні на залежного, ні на професійного жартівника. У всякому разі, говорив він цілком щиро. Невже такий гарний актор?

Годинник уже показував одинадцяту годину, а телефон Андрія, як і раніше, не відповідав. Саша почала нервувати. Ігор поглядав на неї з підозрою.

– А в тебе точно чоловік є, чи це така гра? – З недовірою запитав він.

– З ранку був! – мало не плачучи відповіла Саша.

Ігор, подумавши, попросив її розповісти про себе. Вона погодилася. Після кількох перших фраз Ігор спохмурнів.

– Стривай, – зупинив він її. – У мережі ти мені зовсім інше розповідала. Чи брехала, чи…

Олександра запитливо дивилася на Ігоря.

– Можеш вважати мене божевільним, але мені здається, тебе хтось підставив, – сказав він.

– Хочеш сказати, що хтось від мого імені створив анкету, та спілкувався з тобою?

– Саме так. І дав твою адресу. Аби тільки зрозуміти, хто і навіщо?

У Олександри поки що жодних версій не було. Вона з жахом помітила, що на годиннику вже майже опівночі. Андрій мовчав. Ігор теж помітив, котра година.

– Новий рік зовсім скоро, – зауважив він. – Зустрічатимемо?

Саша мовчки пішла на кухню, і повернулася звідти з пляшкою ігристого. Рівно о дванадцятій вони встигли розлити його по келихах, і цокнутися.

– З Новим роком, – невпевнено сказав Ігор.

– І вас, – відповіла Саша.

На її телефоні пролунав сигнал оповіщення.

– Нарешті!

Саша схопила телефон, упевнена, що це Андрій. Однак номер був їй не знайомий. Побачене шокувало її.

Це було селфі її чоловіка. Він лежав у ліжку, обійнявшись із напівоголеною дівчиною. Жінку буквально кинуло у холодний піт.

– Господи …

– Що сталося? – Ігор дивився на неї зі щирим занепокоєнням.

Саша випустила телефон, та закрила обличчя руками. Ігор підняв гаджет, і мимоволі глянув на екран, потім перевів погляд на Сашу.

– Це твій чоловік?

Вона розплакалася, і побігла у ванну. Ігор відчував сильну незручність. Він ще раз глянув на фото, і почав щось зіставляти в голові. Коли Саша повернулася, в Ігоря в голові вже сформувалася ціла версія.

– Слухай, а ти знала, що твій гуляє? – запитав він.

– Ні, – тихо відповіла вона. – Тільки зараз дізналася… Хоча…

У пам’яті спливла денна зустріч із ворожкою на вулиці, та її слова: «Інша у нього на серці. Пів року вже!». Олександра подивилася на Ігоря.

– Ти казав, що я тобі пів року тому написала?

– Ну так…

Саша та Ігор дивилися один на одного, розуміючи, що обидва думають про те саме. Їхні роздуми перервав дзвінок на телефон Олександри.

То був черговий лікар. Він повідомив, що її чоловік зараз у реанімації із сильною інтоксикацією. Саша у паніці намагалася викликати таксі. Це їй не відразу вдалося, але, зрештою, пощастило. Ігор зголосився поїхати з нею.

У приймальні їх зустрів лікар. Він повідомив, що Андрія доправили в лікарню у стані сильної інтоксикації. Швидку викликала жінка, з якою зараз розбирається поліція.

Розмова точилася там же, у лікарні. Саша впізнала ту саму дівчину з надісланих їй фотографій. Вона саме давала свідчення, частину з яких Саша почула.

– … Я злякалася і викликала швидку, – говорила панночка.

– Що за траву ви йому підсипали? – питав поліціянт.

– Не знаю. Мені її ворожка дала. А я їй заплатила, щоб вона його дружині очі розплющила… Я просто хотіла бути з ним, розумієте? Та не розрахувала!

Несподівано дівчина побачила Олександру, і осіклася. Саша холодно дивилася на неї. Вона не сказала жодного слова, і просто пішла. Ігор поспішив за нею.

На вулиці Саша дала волю почуттям. Сльози душили жінку, вона хапала ротом морозне повітря, але це їй не допомагало. Раптом вона відчула, як хтось міцно обійняв її, й притиснув до себе. То був Ігор.

– Все, Саша, все, тихо! Розумію тебе, сам через це пройшов! Ходімо.

Вони повернулися до Саші додому, і Ігор сам заварив чай. Її трясло. Він загорнув її у плед, і вручив гарячий кухоль.

– Випий, це допоможе.

Потім він уклав Сашу спати на диван, а сам примостився поряд у кріслі.

Ближче до вечора першого січня Саші знову зателефонували з лікарні, та повідомили, що Андрій отямився.

…Він дивився на дружину зацькованим поглядом, а Саша була холодна.

– Манюня, вибач… Дідько поплутав. Я до неї заїхав, щоб остаточно все обірвати. Якого дідька на це погодився… Саша… Благаю тебе…

– Я подаю на розлучення, Андрію, – спокійно сказала Саша. – Одужуй.

– Саша! – Крикнув їй услід Андрій, але жінка навіть не зупинилася.

Увечері вона проводила Ігоря на вокзалі. Якийсь час вони ніяково мовчали.

– Ну, ще раз із Новим роком, – першим порушив мовчання Ігор.

– Дякую, і тебе, – посміхнулася Саша.

Ігор знову зам’явся.

– Слухай… Я подумав… Може, зі мною поїдеш? Саша, ти не подумай…

– Я приїду, Ігоре, – несподівано твердо сказала Саша. – Обов’язково приїду. Розберуся з розлученням, і приїду.

Ігор буквально засяяв. Пролунав гудок, що сигналізує, що потяг вирушає. Ігор скочив на підніжку.

– Я чекатиму на тебе! – сказав він, і зник у вагоні.

Саша нічого не кричала у відповідь, а просто махала рукою. На душі у неї було тепло та спокійно. Її захопило відчуття початку нового життя.

Де тепер це життя відбуватиметься, Саша не уявляла, зате достеменно знала, з ким. Ворожка, хоч і проплачена, але щастя наворожила…

Читайте із задоволенням, ставте вподобайки, пишіть свої відгуки в коментарях.

Фото: авторський контент сторінки Це Еаsy”