Не минуло й 40 днів з моменту, як не стало мого чоловіка, як прийшла рідня і почала виносити наш будинок по камінчиках

Ось недарма кажуть, що родичі пізнаються у момент розподілу спадщини. Але деякі, кому не дісталося нічого, починають хоч щось виносити з дому померлого. Такої рідні, хто не з’їсть, так понадкусює, у мого чоловіка виявилося дуже багато.

Деяких я взагалі бачила вперше у житті, хоча ми прожили у шлюбі 18 років. Чоловік у мене серйозно хворів, лікарі не давали жодних шансів. Ми з дітьми були готові до такого результату подій, і давно вже опустили руки.

Але, скільки не готуйся, а все одно, у таку мить, боляче, порожньо і тривожно.

Попрощатися приїхали багато близьких та далеких родичів. Навіть з іншого кінця країни змогли дістатися, щоб проводити в останній шлях мого чоловіка. Мені було приємно за чоловіка, та й нам моральна підтримка не завадила у такі дні.

Правда, почала розкриватися вже на третій день. Після поминального обіду, дядько чоловіка обмовився, що він якось давав своєму племіннику інструмент, а той не встиг віддати – все відкладав та відмовлявся.

Користуючись нагодою, він хотів би відразу забрати інструмент додому, раз приїхав. Мій чоловік був будівельником, майстром на всі руки, тому в його майстерні було багато інструменту.

Чесно, раніше я навіть не замислювалася про те, чи його це все, чи він у когось позичав. Ну, коли сказав родич, що його, нехай забирає. Я й не могла подумати, що людям може совість дозволити оббирати покійну людину та її родину.

Я не розуміюся на будівельному інвентарі, тому, за добротою душевною, запустила “доброго” родича в майстерню. Сказала, щоб він сам знайшов та взяв свій інструмент, за яким приїхав.

Сама я пішла обслуговувати гостей. Вікна на кухні виходять прямо на майстерню, і я помітила, що дядько кілька разів пробіг до своєї машини та назад у підсобку. В руках були якісь предмети, але важко було розглянути, що саме там. Я попросила сина вийти та подивитися, що дядько там тягає.

Родич навіть не зволив показати все те, що встиг потягти! Сказав, що це все його, просто він і сам вже забув, що давав на тимчасове користування своєму племіннику. Ну, гаразд. Я була не в тому стані, щоб перевіряти кожну річ і повірила на слово.

З дев’ятого по сороковий день у наш будинок хіба що слон не заходив. Побувала вся рідня. Спочатку вони приходили поспівчувати, але потім, згодом, починалася знайома пісня: ми твоєму чоловікові давали набір ключів/телескоп/бензопилу тощо. Хотіли повернути назад.

Що найдивовижніше – все, що вони називали, знаходилося саме в тій самій майстерні, куди я по дурості пустила дядька чоловіка, хоч у нас кілька підсобних приміщень, де зберігаються різні речі. У тому числі й інструменти.

Можливо дядько, або записав, або запам’ятав усе те, що лежало в майстерні, і передав усім родичам.

Забирали вони, на мій недосвідчений погляд, лише цінний будівельний інвентар і не тільки будівельний. Мій чоловік захоплювався астрономією, тому й зіркові штуки були винесені з нашого будинку.

Зупинити “великий шовковий шлях” допомогла мені моя свекруха. Вона спровадила всіх родичів, що намалювались, і заявила, що більше ніхто нічого не візьме з дому невістки, тобто мого. Навіть якщо раптом її син комусь щось там був винен, вона всім все прощає.

Я така була щаслива, що мама чоловіка стала на захист у! У неї бойовий характер, а я надто м’яка та наївна. Але моя радість закінчилася в той момент, коли свекруха оголосила мені про якийсь борг, який син так їй і не повернув.

Мені чоловік нічого не розповідав, попри те, що до його смерті ми часто і довго спілкувалися. Бувало, що я ночами не спала, аби побути з ним поруч.

А його мати божиться, що він займав сто тисяч гривень у неї на машину, і так і досі не віддав. Тепер вона вимагає, щоб я їх їй повернула.

А з чого я маю віддавати борг людині, у якої я вже не можу уточнити, чи взагалі були взяті ці гроші. Так, років 6 тому чоловік приносив таку суму додому для покупки машини. Але він сказав, що це він взяв кредит, і рік тому ми навіть невелике сімейне застілля влаштували на честь повного погашення боргу.

Я нічого не перевіряла, тому що вірила чоловіку на слово. Ми мали повну довіру один до одного. Я тепер не знаю, чи справді він брав і не віддав гроші у своєї матері чи вона вирішила скористатися моїм безпорадним становищем?

Мені нема з чого віддавати таку велику суму, а вона вимагає вкластися в найближчі терміни. Як бути?