– Не на ту конячку ставиш, доню

– Привіт, Мар’яно! Невже це ти? – захоплювався Антон, зустрівши свою колишню однокласницю і дівчинку, яка дуже подобалася йому у школі. – Ти назовсім, чи у відпустку, одна, чи з чоловіком?

– Привіт, звичайно я, чи не надто багато запитань, Антоне? – сміялась Мар’яна, а сама зраділа.

…Антон став справжнім красенем. Коли вона їхала на навчання в інститут, їй було трохи шкода з ним розлучатися. Розуміла ще тоді, що вони не будуть разом.

Антон нікуди не вступив, пішов в армію, потім якийсь час ходив у море з рибалками. Через деякий час одружився з місцевою дівчиною Ритою. А коли з’явилася дитина, пішов у далекобійники.

З того часу Мар’яна не зустрілася жодного разу з Антоном, хоч і приїжджала на канікули. Але він був то у морі, то у рейсі. Мабуть, не доля. Та й вона вже теж була одружена.

Коли навчалася на третьому курсі, та приїхала на канікули додому, то мати їй повідомила:

– Антон одружився з Ритою, а вона така розбещена, веде неналежний спосіб життя. Антон працює, а вона з друзями на гулянках, дитину зі своєю матір’ю залишає.

– Та й не потрібна дитина їй, коли в неї таке веселе життя. Щоправда, коли Антон повертається, вона намагається бути доброю дружиною.

– Антон що ж не знає цього, чи не розуміє? – дивувалася Мар’яна. – Адже містечко наше маленьке, можуть йому і донести.

– Ой, доню, чужа сім’я – нічка темна, не знаю, не можу нічого сказати.

На четвертому курсі Мар’яна теж вийшла заміж за Вадима, місцевого хлопця. Він навчався в інституті. Закінчив коледж, жив від батьків окремо, винаймав квартиру, вже працював в автосервісі.

Мар’яні здавалося, що між ними багато спільного. Правда Мар’яна – красуня, а Вадим – невисокий, трохи непоказний, але з відмінним почуттям гумору, та харизмою. Багато знав, багато говорив, і після знайомства швидко завоював її серце.

Вадим розумів, що Мар’яна надто гарна, і часто кепкував з себе, а вона сміялася. Вона й сама не помітила, як закохалася. Чим довше зустрічалися, тим більше Мар’яна прив’язувалася до нього.

Подруги трохи дивувалися:

– Мар’яно, ти подивися на себе і на Вадика. Ну, що ти в ньому знайшла? Стільки довкола красенів.

Але її, наче заворожили, та й часу не було озиратися на інших, навчання, а потім робота. Вадим був досить заповзятливим, відкрив свій невеликий автосервіс із друзями, добре заробляв. А якось прийшов із букетом квітів, і запропонував їй офіційно заміж, хоча вони вже жили разом.

Вона трохи вагалася і думала про себе:

– Вадим – це звичайно зовсім не те кохання, про яке я мріяла, але так зворушливо і проникливо він ставиться до мене, з ним мені комфортно, – подумала і погодилася.

А Вадим був собі на думці, його інтереси обмежувалися бізнесом та зустрічами з друзями. Мар’яна була занурена у роботу, наукові конференції.

Друзі чоловіка здавались їй примітивними та зарозумілими занудами. Вадим зі своїм сарказмом став трохи чіплятися до дружини:

– Що в тебе за зачіска, цей колір волосся тобі не пасує, якийсь нудний. Щось ти начебто від’їлася, схуднути треба, хоча вона за собою нічого такого не помічала.

Вадиму просто треба було поскандалити, щоб піти ввечері з дому, бо він дозволяв собі розслабитись на боці з іншими жінками. Мар’яна хотіла дітей.

Хотілося виплеснути своє невитрачене кохання на дитину, але нічого не виходило. Вадим не був чуйним до дружини, та й взагалі не хотілося йому жити сімейним життям.

Мабуть, йому тоді лестило, що Мар’яна така красуня покохала його. А сам поступово все частіше проводив час поза домом. Дружина підозрювала його.

– Вадику, я з тобою розлучаюся, – заявила вона одного разу.

– Справді? Ну розлучімось, я розумію, щось не клеїться у нас з тобою, – була така відповідь.

Так і розлучилися після трьох років сімейного життя. Мар’яна вирішила повернутись додому, там і влаштуватися, та почати все спочатку.

Не хотілося їй жити у великому місті. Вона влаштувалася, за допомогою батьківських зв’язків, в адміністрацію міста…

– А ти що, не знаєш? Я вже два місяці живу і працюю тут, – відповіла Мар’яна Антону.

– Ні! Я живу на іншому кінці містечка, тож і не знав, а тут опинився випадково. Значить, я так зрозумів, ти одна?

– Одна, розлучилася з чоловіком, не склалося. І що з того?

– Нічого, але кажуть, що старе кохання не іржавіє. Ти ж знаєш, що подобалася мені зі школи. Просто шляхи наші розійшлися, – серйозно відповів він, дивлячись на її реакцію.

– Антон, а те, що ти одружений, тобі це ні про що не говорить?

– Ну моє одруження, це окремий випадок. Невдало я собі вибрав дружину. Може ти й не в курсі, але не будемо про це. Тільки скажу, що я нещасливий, і шкода сина.

– Зрозуміло, ну гаразд, я поспішаю, мені по роботі потрібно зустрітися з однією людиною.

– Ти де працюєш?

– В адміністрації, поки що, – вона махнула рукою, а він довго дивився вслід, і серце його калатало так, що йому трохи стало ніяково. Згадав шкільні роки й Мар’яну, гарну та життєрадісну.

Мар’яна мала зустрітися з Назаром, начальником Охорони здоров’я. Увійшовши до нього в кабінет, вона здивувалася.

Перед нею сидів Назар Соснін, її колишній сусід, щоправда, він був на чотири роки старший за неї. Він раніше підсміювався з неї, коли навчався у старших класах, а вона ще була дрібною.

– Ох, Мар’янка такою красунею ти будеш, як підростеш! Хлопці голову втрачатимуть! Іноді пригощав цукеркою, – а вона радісно посміхалася, дякувала, та тікала до подружок.

– Добрий день, – усміхнулася вона, а Назар навіть остовпів.

– Привіт, невже Мар’яна, моя колишня сусідка?

– Так, вона сама, – усміхалася вона.

Коли вони вирішили поточні справи, Назар запропонував:

– Мар’яно, а ти взагалі вільна? Може зустрінемося ввечері у кафе?

– Я вільна, ми можемо зустрітися, – погодилася вона з чарівною посмішкою.

Назар приїхав із букетом квітів.

– Це тобі замість цукерки, – сміявся він, – ну на честь нашої зустрічі.

У кафе сиділи довго, розповідали один одному про своє життя. Назар теж у розлученні, одружився під час навчання в інституті.

Прожили два роки, але не вийшло в них спільного життя, бо були надто різні у побуті, та й взагалі. Мабуть, коли зустрічалися, не помічали.

Назар закохався, і був дуже радий, що зустрів Мар’яну, дівчисько сусідське, з якої колись жартував і пригощав цукерками. Вони зустрічалися, він підвозив її з роботи, ходили у кафе.

Якось увечері до Мар’яни приїхав Антон. Він, мабуть, був у рейсі довго, і не знав, що вона зустрічається з Назаром.

Був уже вечір, побачивши у вікно, що до будинку під’їхала машина, вона припустила, що Назар, але помилилася. Вона вийшла надвір.

Вони обмінялися поглядами та привітаннями, і від Мар’яни не вислизнув його палкий погляд.

– Антоне, ти звідки, й навіщо?

– Приїхав сьогодні з рейсу, захотілося побачити тебе, та поговорити.

– Про що? Ти одружений, чи просто так пригадати дитинство?

– Не все просто в цьому житті, Мар’яно, – перед нею стояв гарний молодий чоловік, широкоплечий, і з обожнюванням дивився на неї, – вони присіли на лаву біля хвіртки.

– Рита виявилася поганою дружиною та матір’ю. Я вже давно планую розлучення, мені, звичайно, шкода сина, але вони мені його не віддають, залишать його з мамою.

– Вона була раніше не поганою, веселою, запальною, – продовжував він після паузи, і Мар’яна навіть уловила в його словах та інтонації, щось схоже на кохання.

У школі він теж їй подобався, але так і не розпалили вони багаття кохання, тим більше поїхала вона вчитися.

Але зараз, Антон уже був не тим Антоном. Він раптом узяв її за руку.

– Мар’яно, ти навіть не уявляєш, як я вдячний долі, що ти повернулася. Мені поряд з тобою дуже добре, ти така чудова!

Піддавшись спокусі, він обійняв Мар’яну, а його губи вже наполегливо шукали її губи – він жадібно її поцілував.

Вона відчула, як підіймається хвиля роздратування! Антон знайшов для себе рятівне коло в її обличчі? Вона різко відштовхнула його. Те, що було в юності, вже не повернути, бо вони змінилися.

Відсторонившись, вона побачила світло фар машини, що наближається. Під’їхав Назар. Він побачив на лавці Мар’яну та Антона, які сиділи поряд.

– Усім доброго вечора, – у своїй манері чемно промовив Назар. – Щось я не розумію, Мар’яно, твій колишній однокласник і ти?

– А його дружина, до речі, моя дальня родичка… Мені тут пташка на хвостику принесла, що тут на лавці не просто вечір однокласників… Я щось пропустив?

Мар’яна не знала, що сказати, неоднозначна ситуація.

– Гаразд, Мар’яно, ти вже розберись, що до чого, тоді й поговоримо… – він сів у машину і поїхав.

– Оце так! А Назар на тебе запав, – здивувався Антон, чухаючи потилицю.

Мар’яна відчувала досаду, злість, та сильне роздратування. Вона відчувала себе школяркою, яка щойно завинила. На душі було моторошно. Антон вловив це і зрозумів, що й вона не байдужа до Назара.

– Ех, Мар’яно, не доля, так не доля. А може…

– Ні, Антоне, нічого не може бути. Ти одружений, у тебе сім’я, – відповіла вона серйозно, – тобі час, їдь.

Антон поїхав. Мар’яна увійшла у хату, на душі було погано. Вона знала, що Назара засмутило те, що він застав її з Антоном, добре хоч не бачив, що той поліз цілуватися.

Вчасно вона відсахнулася, бо знала, що з Антоном більше не зустрінеться, і шкільне кохання ніколи не повернеться. Мар’яна сіла за стіл, обхопила голову руками, та розплакалася.

Мати дивилася на дочку якийсь час мовчки, а потім промовила:

– Не на ту конячку ставиш, доню! Добре подумай. Антону ти не по зубах, надто гарна і розумна для нього. Він простий чоловік. І не плутай шкільну закоханість, та справжнє кохання.

– Він сам зрозуміє це потім. Коли чоловік відчуває, що жінка перевершує його розумом, красою, широтою душі, він намагається її приземлити, намагається самоствердитись.

– Помикається, почне зневажати, а потім шукає собі простішу, зрозумілішу, щоб у рот йому заглядала, а не аналізувала з критичної точки зору. Не помилися доню!

– Мамо, ну ти ще. Я й сама це усе зрозуміла, – промовила Мар’яна.

Вона чекала дзвінка від Назара три дні, але він не дзвонив. На четвертий день зустрів її з роботи з букетом квітів.

– Це тобі! Ну що, їдемо прогуляємося, я знаю дуже гарне місце, – сказав він, посміхаючись.

Він відвіз її за місто до лісового озера. Там дістав із багажника стіл, два складні стільчики, фрукти та їжу, швидко накрив, і розвів руками.

– Ну, ось – у нас сьогодні пікнік! А що – чудове місце! Тобі подобається?

– Ще б пак, – відповіла вона радісно, ​​а він обійняв її, і поцілував.

Через деякий час вони одружилися. Мар’яна ні на мить не засумнівалася, що зробила правильний вибір…