– Не смій намовляти на мого хлопчика! Він ніколи не бреше! Тим паче мені! Я його так не виховувала! А ось ти… – Волала свекруха

– Ваня, буде дуже дивно, якщо ти поїдеш з дня народження своїх племінниць, залишивши мене одну! – Сказала Юля чоловікові, коли він повідомив, що відвезе її на свято, проведе там пів години, й піде з друзями в лазню.

– А що ж тут такого? Ти ж любиш дітей! – Спокійно відповів Ваня. – Там буде щось, на кшталт дитячого свята, багато малечі. Вважай, це для тебе свято!

– Ну, дякую! – саркастично відповіла Юлія.

– А що не так? Ти ж справді любиш дітей!

– Люблю, звичайно! Але я не хочу проводити час із чужими дітьми, та ще й в оточенні, де почуваюся чужою! Я бажаю наших дітей! Щоб ми вже мали свою сім’ю!

– Знову ти за своє, Юль! – роздратовано сказав Іван. – Скільки можна повторювати, що ще рано? Ми маємо стільки планів! Як ми їх реалізовуватимемо, якщо з’являться діти? Подумай сама!

– Діти – це перешкода?

– Ну так! А що я не так говорю?

– Ти вже так говориш про наших майбутніх дітей, хоча їх ще немає… – засмутилася Юлія. – Скажи чесно, ти взагалі хочеш дітей? Я чекаю, коли ти дозрієш, а ти все відкладаєш. Адже я теж не молодшаю!

– Тобі лише двадцять сім! Не треба драматизувати!

– Справа не у віці! Ти раніше казав, що хочеш дітей, а тепер усе змінив. Чому?

– Я нічого не змінював! Просто зараз не готовий стати батьком.

– А коли будеш готовий? У п’ятдесят? – З викликом запитала Юля. – До дітей не можна підготуватися заздалегідь. Все приходить з досвідом, а не за помахом чарівної палички!

– Ну, скільки можна з цими дітьми?! Набридло вже! – вигукнув Іван, звертаючись до дружини. – Скільки можна обговорювати те саме? Тобі самій не набридло? Мені зараз діти не потрібні, і крапка!

Юля відсахнулася від чоловіка, наче від вогню. Їй було так неприємно чути його слова, що вона навіть дивитися на нього не хотіла. Єдине, чого вона хотіла, щоб він забрав свої слова назад.

Адже він чудово знав, як вона мріє про дітей, повноцінну сім’ю. І він сам колись хотів того ж, але потім ніби переступив невидиму межу, скасувавши всі колишні обіцянки. Надії Юлі на щасливу родину почали танути.

– Але я хочу дітей! Хочу, щоб у нас було…

– Хочеш дітей? Чудово! Приведу всіх своїх племінників – доглядай за ними! Подивимося, як ти потім заспіваєш!

– Ти мерзенний і бридкий, Ваню! – кинула Юля, і пішла в спальню, щоб не бачити чоловіка. Інакше вона б не стрималася.

На вихідних Іван привіз Юлю на день народження своїх племінниць-близнючок. Трохи поспілкувавшись із братом, він пішов у лазню із друзями, залишивши дружину одну.

Юля справді любила дітей, та мріяла про сім’ю, але не розуміла, як повернути чоловіка до колишніх планів.

На святі за нею уважно спостерігала свекруха. Її погляд був сповнений презирства. Юля не відразу це помітила, але потім зрозуміла, що вона стежить за нею весь день.

– Ольга Михайлівно, ви мене сьогодні поглядом продірявити хочете? – Запитала Юля.

– Навіщо? Сама на щось напорешся! – різко відповіла свекруха.

– Я вас чимось образила?

– Ти ще питаєш?

– Так, питаю!

– Юля, ти просто лицемірка найвищої проби! Сама тут з малечею возишся, а як тільки Іван заводить розмову про дітей, одразу в кущі ховаєшся!

– Зачепила мого сина, а тепер він тебе бачити не хоче, але й піти не може, бо надто вірний! Через тебе довелося навіть поїхати з дня народження племінниць!

– Зачекайте! Я взагалі нічого не зрозуміла. Через мене поїхав? Він каже про дітей? І це я лицемірка?!

– А хто ж ще? Я, чи що?

– Може, ви чи ваш син! Та він справжній змій!

– Що ти несеш? Себе вигороджуєш?

– А навіщо мені вигороджувати себе? Якщо Іван вам усе перевернув із ніг на голову! Це він хоче дітей? Так, років за двадцять, як я зрозуміла, а зараз у нього тільки плани та мрії на першому місці!

– Не смій намовляти на мого хлопчика! Він ніколи не бреше! Тим паче мені! Я його так не виховувала! А ось ти…

– Що я? Ольга Михайлівно, ви хоч чуєте себе? Я вам ще півтора року тому казала, що хочу дітей, і до весілля обговорювала це! А тепер я раптом погана, а Ваня – золотий хлопчик, який кинув мене, та поїхав пити пінне з друзями!

Ольга Михайлівна тицьнула в Юлю пальцем і заявила:

– Все зрозуміло! Ти прив’язала його квартирою та життям без боргів, але руйнуєш його життя, позбавляючи спадкоємців! Я все зрозуміла! Ти спеціально вела ці розмови, щоб приспати мою увагу! Але я на це не куплюсь!

На святі усі дивилися на них. Навіть діти перестали грати, хтось плакав, хтось злякано спостерігав.

Юля помічала все довкола бічним зором, але не могла відвести погляд від свекрухи. Ольга Михайлівна, своєю чергою, ніби не бачила нічого довкола, всім своїм виглядом показуючи, що Юля – недруг, якого треба порішити на місці.

– Юля, тобі, мабуть, краще піти. – тихо прошепотіла на вухо дружина брата Івана, Ольга.

Юля обернулася, і побачила в її очах недовіру, навіть ворожість.

– Оль, ти серйозно?

– Так, не думаю, що тобі варто спілкуватися з моїми дітьми. Нам це не потрібне!

Юля не стала сперечатися, і попрямувала до гардероба. Поки вона одягалася, за нею вибігла свекруха.

– Я всім розповім, яка ти насправді! Іван з тобою розлучиться! І за твою брехню, якою ти годувала мого сина і всю нашу сім’ю, він ще й квартиру відбере! Запам’ятай мої слова!

Юля не стала відповідати. Навіщо? Доводити щось марно. Все в голові свекрухи було отруєно словами її чоловіка.

Вона мовчки вийшла, викликала таксі, та поїхала додому. У машині Юля намагалася переконати себе, що це жахливий сон, що Ваня не міг так вчинити.

Сльози підступали, але вона стримувалася. Вдома її накрила істерика. Вона плакала, дзвонила чоловікові, але він не відповів. Телефон незабаром став недоступним.

Того дня Юля більше не бачила Івана. Вона виплакалася, обдумала все, і лягла спати. Завтра на роботу, а особисті проблеми не повинні впливати на решту життя.

Вранці вона все ще почувала себе розбитою та пригніченою, але, зібравшись із силами, привела себе в порядок, щоб колеги не здогадалися, що вчорашній вечір вона провела у сльозах. Зібравшись, вона вирушила працювати.

З чоловіком вона зустрілася лише вдома, коли приїхала на обід. Ця зустріч багато прояснила в їхніх стосунках.

– О, ось і ти! Як учора провела час? До речі, я домовився з мамою та братом, що вони привезуть до нас своїх дітей. Якщо ти так їх обожнюєш, можеш з ними няньчитися весь тиждень!

– Мама залишиться з ними, щоб доглядати, а ти потім зможеш із ними гратися. Брат із дружиною якраз відпочинуть! – Це були перші слова, які Юля почула від чоловіка, зайшовши на кухню.

– Дорогий, ти не купував цю квартиру, щоб вирішувати, хто тут житиме! І твоїй матері тут не місце!

– Що? Ти чого кричиш?

– Тобі ще пощастило, що я не виставила твої речі на сходи!

– Юля, що відбувається?

– Навіщо ти сказав матері, що я не хочу дітей? Навіщо підставив мене, а сам утік у лазню? Що ти за людина, Іване?

У відповідь він лише єхидно посміхнувся:

– Тепер знатимеш, як мене злити своїм вередуванням, та ультиматумами!

– Навіть так? – ошелешено спитала Юлія. – Говори, що хочеш своїм родичам, але тільки після того, як збереш речі й підеш з моєї квартири!

– Ну зараз, так! – знову засміявся Іван. – Заспокойся, Юля! А то дострибаєшся, і сама залишишся без даху над головою!

– Я?!

– Так, ти! Не я ж! – відбив Ваня. – У нас містечко маленьке, всі про всіх знають. Якщо я розповім про тебе дещо, тобі буде ще гірше.

– А моя мати так рознесе, що тебе звідси виживуть! І щодо квартири… Я знайду спосіб її відібрати! Так що закрий рота, і не лізь до мене більше! Зрозуміла? – Вже суворо, без жартів додав він.

– Ну, давай! Вперед! Тільки щоб сьогодні ж твоєї ноги тут не було! – Після паузи відповіла Юлія.

Вона вийшла з кухні, подзвонила на роботу, пояснила начальниці, що не зможе повернутися після обіду через сімейні обставини. Та неохоче погодилася, але попередила, що прогул доведеться відпрацювати.

Потім Юля зателефонувала до батька, попросивши терміново приїхати. На щастя, він був у місті й, попри зайнятість, одразу подався до дочки.

Вислухавши її розповідь про те, що сталося, батько допоміг зібрати речі Івана і вигнав його з квартири, яку сам і подарував Юлі.

Попри обурення та звинувачення зятя, батько залишився на боці дочки. Потім купив новий замок, замінив, і переконався, що Ваня більше не зможе увійти.

Наступного дня Юлія знову взяла відгул на роботі, щоб подати заяву на розлучення. Вона більше не бачила сенсу залишатися в цьому місті, де свекруха вже розпускала про неї плітки, та робила її життя нестерпним.

До того ж Юля давно мріяла виїхати з цього маленького містечка, але Івана завжди її зупиняв, бо він не міг покинути свою родину.

Після розлучення ніщо більше не заважало Юлі здійснити свої плани, та залишити це місце, що занурилося в пересуди.

Батько допоміг їй із продажем квартири, а на вторговані гроші вона планувала купити нове житло, як тільки визначиться із місцем.

Юля була впевнена, що знайде своє щастя, а ось Іван… Він продовжував звинувачувати у всьому колишню дружину, яка, за його словами, обдурила його, вигнала з його будинку і зрадила.

Принаймні, так він розповідав свою версію подій. Але Юлі це вже було байдуже. Вона воліла будувати своє щасливе життя, в якому обов’язково буде щасливою поряд з майбутнім чоловіком, та дітьми.