Не став терпіти витівки дружини, забрав дочку і виховую її один

Я одружився з Христиною тільки тому, що вона була в положенні. Мені приховувати нема чого, це і так всі знають. Оберігалися, але щось пішло не так. Вона зателефонувала, сказала, що при надії. Потім подзвонив її тато, і пообіцяв скривдити мене, якщо я не вживу заходів.

Що було робити сімнадцятирічному хлопцеві? Я зробив їй пропозицію, і ми скромно відзначили весілля. Але я не хотів усього цього сімейного життя! Я вступити до інституту збирався, а дружина безперестанку пиляла, що я маю працювати й утримувати родину.

Чхав я на її думку, щоб стати інженером потрібно вчитися, а не тягати цеглу на будівництві! Не міг я  цього донести ні їй, ні її батькам. Тоді я сказав, що вона моя дружина, то й розбиратися я буду з нею самостійно.

Тесть звичайно розлютився, але мої слова сприйняв адекватно. В інститут я вступив, а через чотири місяці у нас з’явилася донька. Олександра росла веселою, та красивою дівчинкою. Я в ній душі не чув, така розумниця, вже точно не в матір пішла.

Натомість Христина почала висувати вимоги. Мені обов’язково треба було вчитися на очному, бо мені не диплом був потрібен, а знання. Я ж хотів потім за цією спеціальністю працювати, а не підкладати диплом під ніжку столу.

Працював у нічну, цього вистачало на кімнату в комуналці, харчування, одяг, та речі для дитини. Христина хотіла іпотеку, а я крутив пальцем біля скроні. Куди нам ця кабала? У мене навіть роботи немає постійної, мало що може статися з нічним підробітком.

Тоді вона почала наполягати, що хоче жити у квартирі, але я твердо відмовив, вистачить сідати мені на шию. Але Христина весь час влаштовувала істерики, які слухала вся квартира. А я сідав на кухні й мовчки пив каву, бо дістало все це.

Мене її вибрики дратували, але заради дитини я терпів. А потім почалася низка подій, які я не можу назвати адекватними навіть із натяжкою. Я прийшов додому, а дворічна дочка була одна! Вона спала, але факт у тому, що Христина закрила її в кімнаті зовсім одну, а сама кудись завіялася.

Виявилось, що вона годину тому поїхала з якимись подружками. Тобто, якби я затримався в інституті, то Санька була б одна до ночі?! Це звідки могли виникнути такі ідеї у матері? Тут я почав розуміти, що дитина Христині не потрібна зовсім.

По її приходу ми з нею сильно посварилися, вона забрала доньку та пішла. А тепер найцікавіше, вона потягла легко одягнену дитину на вулицю, коли там було сильно холодно, й сиділа з нею біля під’їзду. Я вважав, що в неї більше ума, й вона поїде до батьків, щоб пожалітися на мене.

Після такої прогулянки моя мала сильно захворіла, і я продав телефон, щоб купити їй дорогі ліки. Христину зненавидів, у мене кров закипала навіть від її вигляду. А потім моя дружина просто втекла з дому, і залишила нас із Санькою самих на цілих чотирнадцять діб.

Мені було страшно, я не знав, що робити з малечею, адже в мене інститут. Я ходив на пари з донькою, коли їй виповнилося два з половиною роки. Добре, що вона тихо розмальовувала картинки, а викладачі поставилися з розуміння.

Вдячний дівчатам з нашої групи, вони швидко з нею потоваришували, та часто розважали її, особливо коли була фізкультура. Я твердо вирішив, що така дружина мені не потрібна. Батько моєї однокурсниці був юристом.

Вона розповіла йому все, і він сказав, що допоможе мені безплатно. Коли Христина повернулася, почався тривалий шлюборозлучний процес, і суд залишив дочку мені. Я почав виховувати її сам. Не приховую, що це було важко, але я її дуже люблю.

Тепер їй вже дванадцять, і вона мене обожнює. Я відкрив свою агенцію нерухомості, добре заробляю. Моя донька навчається у школі, займається малюванням та танцями, вона насолоджується прекрасним дитинством! А я радий, що можу дати їй усе, що їй хочеться.

Ми багато часу проводимо разом. Сашка вже не питає про маму, бо я розповів їй усю правду. Христина після розлучення жодного разу не з’явилася, навіть не знаю, що з нею стало потім. Її батьки теж більше не з’являлися в нашому житті. Головне, що зараз у нас із донькою все добре.

Мене запитують, чи шкодую я. Ні, було важко фінансово, фізично та емоційно, але я не шкодую про своє рішення. Та й моя донька росте щасливою. Вдруге я так і не одружився, не думаю, що мені це потрібно. Якщо всі жінки такі, як Христина, то я вічний одинак!

Я часто розмірковую, а що було б з Олександрою, якби вона залишилася з Христиною? Я навіть уявити боюся! Хоча в мене виникають побоювання, що в майбутньому Саша може мені дорікнути, що росла без жіночої турботи! Як вчинити далі, поки що не уявляю?!