Не ужилися з невісткою, але син звинувачує у цьому виключно мене. – Ти старша і мудріша, ти маєш гасити конфлікти!

Власний син виставив мене коброю, яка зацькувала бідну дівчинку, його дружину. І все мені, нібито, не так було, завжди її намагалася якось зачепити та чимось принизити. Просто монстр, а не жінка. Усю кров із молодки висмоктала, всі нерви, бідної, зіпсувала.

А що молодка поводитися не вміє, гонор свій на показ виставляє і постійно перекручує ситуацію, син впритул не помічає. Ще в докір мені ставить, що навіть якщо молода його десь неправа, то я, як людина досвідчена, доросла і мудра, повинна ці конфлікти сама вирішувати, а не нагнітати обстановку. Мабуть, мені воно найбільше треба.

Близько року тому син ощасливив новиною – одружитися надумав. Воно й добре, давно настав час, йому того року вже тридцять років виповнилося, а все один та один.
Щоправда, вибір нареченої мене трохи збентежив. Синові тридцять, а нареченій двадцять один, тільки довчилася, навіть ще працювати жодного разу не намагалася.

Але зараз які тільки шлюби не трапляються. Повнолітня ж, голова на плечах є, сама вирішила, що настав час їй заміж. Я спершу думала, що там якась ситуація їх у РАЦС жене, але мої підозри розвіялись, обставини там ролі не зіграли.

Син ще до весілля попросив пустити їх із дружиною пожити в мене. Сам-то він давно квартиру окрему винаймав, щоб не до мами в будинок своїх подружок на шури-мури кликати, а тепер треба думати про свою квартиру, накопичувати, і чим швидше, тим краще. Не на орендованій же квартирі дітей планувати.

Я погодилася, а чого ні? Тітка я нормальна за своєю суттю, в невістці загарбницю не бачу, думала, що якось уживемося, не проблема.

Весілля зіграли, приїхали до мене жити. І майже відразу ж я зіткнулася з проблемою, що невістка зовсім нічого не вміє робити по дому. Точніше, вона вміє начебто, але робить це настільки через одне місце, що тільки залишається дивитися та плакати. І переробляти.

Я навіть здивувалася, як дівчинка з нормальної родини у її віці може не вміти елементарних речей – нормально мити посуд, нормально пилососити, протирати пил. Гаразд би вона не вміла, припустимо, торти випікати або рукавиці в’язати. Це не кожному дано, та й не кожному треба.

Але такий елементарний навичок, як прибирання та готування нескладних страв мають бути. А вона навіть макарони зварити не може.

Я подумала, що просто дівчинкою не займалися, таке буває. Вирішила, що помалу вона навчиться робити все нормально, а я підкажу як. Але замість того, щоб чогось вчитися, невістка мені почала свій характер показувати.

Ось миє посуд, помиє, поставить сушитися, піде. Я потім встаю протирати та розставляти по місцях – тут шматок їжі присох і не відтерся, тут жирна плівка залишилася, там розводи від миючого засобу не відмиті.

Спокійно покликаю невістку, показую, без наїздів, просто в типу “будь трохи уважніша”. Вона киває та йде.

Наступного разу вона миє посуд – знову те саме. Я знову її кличу і вказую, де вона схибила. Губи підтискає, брови хмурить, але киває.

Втретє я вже стояла над нею, щоб одразу її увагу звернути на проблемні ділянки. Вона посопіла дві хвилини, потім тарілку в раковину гримнула, заявила, що якщо мене все не влаштовує, то я можу сама посуд помити, і втекла в кімнату.

Тарілка в брязкіт, я в шоці. Ось і що це було? Син ввечері прийшов, вислухав спочатку дружину, яка в голос плакала і кричала, що я її ненавиджу чомусь, потім послухав мене, видно що нервував, але промовчав. Сказав, що поговорить зі своєю молодкою.

Може, й поговорив, не знаю. Посуд я стала мити сама. Ще мені не вистачало таких істерик на рівному місці. Хоч і дратувало, що я з роботи приходжу – і за справи. А невістка у нас вдома сидить, усе вакансії перебирає.

Щоправда, періодично після мого обурення, що взагалі-то можна було б і допомогти мені по господарству, вона починала щось робити. Але робила вона це так само, як і з посудом – через одне місце.

Пропилососить – і не помітно, що вона щось пилососила. Пил протре – навіть з полиць нічого не прибере, навколо ганчіркою помахає і все.

А мені вся ця симуляція роботи не потрібна. Тому я демонстративно за нею потім усе переробляю. Їй же слова не скажи, у неї одразу ж істерика на рівному місці.

Стали через це із сином лаятися. Він стоїть на боці дружини, хоч сам не був свідком жодного конфлікту. Але вважає, що я надто на його дружину тисну. Я тисну?

Невістка рік “шукає” роботу, незрозуміло чим цілими днями займається, а мені потім за нею посуд перемивати мовчки, щоб вона не образилася? І це у власній хаті, куди вони попросилися пожити.

Головний аргумент сина – я мудріша і старша за невістку, тому сама повинна знаходити з нею спільну мову і якось підлаштовуватися під ситуацію. Я б так, мабуть, і вчинила, якби невістка хоч трохи була налаштована на діалог.

А в мене відчуття, що вона спеціально все робила погано, щоб роздмухати скандал, ну або щоб я від неї відв’язалася. І з цим я мала миритися? Я їй квочка чи що?

З сином ми зрештою посварилися, він забрав дружину і пішов на орендовану квартиру. Тепер зі мною розмовляє крізь зуби та тільки у справі або якщо я сама дзвоню. Ну, побачимо, скільки цей шлюб проіснує, побачимо.