Не вміє людина нормально спілкуватись — її проблеми! Якого біса я повинна потурати погано вихованій істеричці? Хто сказав, що я маю запрошувати її до свого дому і терпіти хамство

– Даша дуже хоче побувати на п’ятиріччі Ксюші, запроси її, все буде добре, — зателефонувала мені свекруха.

Даша – сестра мого чоловіка. І майже п’ять років тому, вона вже була у мене в гостях. Мені вистачило! Більше я не хочу!

І зі свекрухою, яка всі ці роки пробувала грати в миротворця, розмова була короткою:
– Нічого Даші в нас дома робити!

Ксюші було три місяці, коли Даша вперше і востаннє потрапила до мене додому. Я, звичайно, знала, що Даша ще та хамка та істеричка, але розраховувала, що хоча б у гостях, де є маленька дитина, вона буде нормально поводитися.

Даша дуже любить кричати, та сваритися, з приводу та без приводу. Щойно перетинаєшся з її дорогоцінною думкою, вона відразу в крик, в лайку, аж слина на всі боки бризкає.

У розмовах з матір’ю вона взагалі не турбує себе хоча б мінімальною ввічливістю і тактом, з іншими, якщо не брати до уваги мого чоловіка, якийсь час тримається в рамках пристойності.

Єдина людина, з якою Даша здатна вести нормальний діалог, це мій чоловік. Улюблений старший брат, опора, захист та інше. Розмова моментально стає медовою, Даша вся така повітряна принцеса.

Чоловік не ідіот, сотні разів бачив, як у діалогах з іншими людьми Даша за секунди з принцеси перетворюється на портового вантажника. Змирився. І свекруха змирилася, Дашу виправдовує:

– Ну ось характер у неї такий, вона ж не вибирала його, такою запальною на світ божий з’явилася.

Отже, Ксюші було три місяці. Притяглася до нас Даша, щоб подивитися на племінницю. Донька була на суміші, прокинулася, я її погодувала, потім прийшла на кухню за водою.

Там чоловік розважав розмовою сестру. Педіатр порадив трохи допоювати, я давала доньці воду. Даша побачила, та спитала, навіщо мені вода в пляшечці. Я відповіла їй.

Дітей у Даші не було і немає, зате, як за ними доглядати, вона знала краще за всіх і, полізла зі своїми порадами у своїй улюбленій манері:

– Ти пришиблена? Дітям до пів року воду не можна!

Чоловік сказав сестрі, щоб та вибирала вирази. Я сказала йому, щоб він не ліз, віддала йому пляшечку і відправила напувати Ксюшу.

– Ти фігнею займаєшся! Навіть я знаю, що дітям не можна воду! Ти пришиблена? — Дашу понесло, і останнє слово вона замінила недрукованим аналогом.

– Встала й пішла геть звідси! – я була максимально спокійна, бо цій істеричці тільки й треба було, щоб опустилися на її рівень.

– Я прийшла до брата! Ти хто тут така? — продовжила репетувати Даша.

Я повторила і попередила, що її речі зараз полетять у під’їзд, а вона слідом за ними. Плюючись отрутою в різні боки, Даша покинула мій будинок.

На прощання я їй сказала, що більше вона поріг цієї квартири не переступить, якщо поводитися не вміє. Я їй не мати з братом, які змирилися з такою манерою спілкування.

Кілька разів Даша приїжджала зі своєю матір’ю, свекруху я запрошувала в будинок, Дашу — ні. Якщо доводилося десь зустрічатись, то я просто її ігнорувала, а вона розпалювалася в спробах розвести мене хоч на якусь реакцію.

Чоловік, як тільки опинявся поряд, виступав на моєму боці й сестру затикав. Я користувалася і користуюся будь-якою можливістю уникнути товариства Даші, тому за ці майже п’ять років ми бачилися всього чотири рази.

Свекруха, як я вже сказала, все грала в миротворця. Дашу треба пожаліти, вона без тата виросла, у них із чоловіком різні батьки, тяжко переживала, коли його не стало, тому й стала запальною!

Але людина вона гарна, треба миритися. Ось вони їй все потурали, розпестили, нехай самі з нею і ведуть бесіди!

Чи хочу я запрошувати Дашу на день народження Ксюші? Ні. Навіть якщо вона різко оніміє. Що я свекрусі й відповіла.

Даша зайшла з іншого боку, чоловік почав просити, щоб Даша прийшла. Він пообіцяв, що Даша поводитиметься ідеально.

Запитала: її що, непритомну до нас принесуть, і непритомну віднесуть? Чоловік усміхнувся та відстав.

Даша не має можливості мені зателефонувати чи написати повідомлення, я її давно скрізь відправила до блоку. Через матір і брата просилася, та не вийшло.

Не вміє людина нормально спілкуватись — її проблеми! Якого біса я повинна потурати погано вихованій істеричці? Хто сказав, що я маю запрошувати її до свого дому і терпіти хамство?

І мені начхати, що раніше ми з чоловіком винаймали квартиру, а зараз у нас своя і, половина належить чоловікові! Вона вважає, що має якісь права на шастання в гості. Ні!

А, якби чоловік хоч раз про таке заїкнувся, я б навіть думати не стала, на розлучення подала! Наш дім – наша фортеця, і чоловік це розуміє. Ви зі мною згодні? Чи маю я поступитися, та запросити цю істеричку на свято?