– Не вийшло у вас нормально дітей виховати. Ось у Сашка Микита…

Настя спочатку не розуміла, чому мати стала чіплятися до неї. Здається, нещодавно все було добре, особливо в дитинстві. Вона ставила її за приклад старшому братові, хвалила.

Жили вони середньо, не багато, але й не потребували ні в чому. Все необхідне було, а на великі покупки сім’я збирала. Була навіть машина, не нова, але їздила без ламання. Якщо треба, то батько ремонтував.

Після школи брат Олександр вступив до Києва. Грошей на нього йшло багато, навчання, квартира, їжа…

Настя бачила, що батьки справлялися погано, заощаджували на всьому. А їй теж скоро вступати, різниця з братом у два роки.

– Ще одну киянку ми не потягнемо, інститут і в нашому місті є, вступай.

Настя вступила, знайшла роботу. Спочатку кур’єром у вихідні, потім офіціанткою у сусідньому з будинком кафе. Навчалася на бюджеті, на одяг сама заробляла, та і їжу іноді додому купувала.

– Молодець, дочко, і вдома знадобишся. Вчишся, працюєш. А ось Сашко не встигає працювати, навчання багато, там вимоги великі. Втомлюється.

– Я теж втомлююся, ночами курсову пишу.

– Ні, ти не так утомлюєшся. Вдома, воно і є вдома.

Нарешті брат отримав диплом, зайнявся пошуками роботи. Навіщо повертатися до рідного міста, адже у столиці перспективи. Роботи із його запитами не було. Робота була, але запити надто високі. Батьки знову допомагали.

– Йому там зачепитися треба, а потім справа піде.

Справа пішла, хоч би зрушила. Олександр працював, а потім несподівано одружився з донькою начальника. По зальоту.

Син з’явився, – зачепився добре. Батьки нареченої купили квартиру, тесть Олександра підвищив, й зарплату додав. Пощастило. Батьки з полегшенням зітхнули.

Настя теж одружилася не так успішно, як брат, не з сином начальника, а з простим. На квартиру самі заробляли, хоч і не в Києві.

Донька народ илася, а потім хлопчаки близнюки. Чекали на другу дитину, а тут одразу й третя. Важко було, але не скаржилися. Діти росли. До школи ходили.

Тридцять п’ять років спільного життя батьки вирішили відсвяткувати. Двадцять п’ять пропустили, тридцять теж – завжди бракувало грошей, а тепер зважилися.

Олександр приїхав із сином, дружина була зайнята, але подарунок передала. Сертифікат на покупку побутової техніки. Порекомендувала купити посудомийну машину.

Олександр наперед подарунок вручив, обрали, встановили. Потім весь вечір мати вихвалялася, гостям показувала. Після бенкету посуд мити не треба, все машина зробить.

Подарунок від родини Насті, на тлі похвал та захоплень посудомийкою, загубився. Путівка для двох, так би мовити, весільна подорож для батьків, коштувала дорожче, але померкла після подарунка брата.

Мати з батьком з’їздили на відпочинок і навіть подякували доньці, але помітили, що гроші Настя витратила бездумно. Відпочинок минув, а посудомийка служить.

А потім почалося, – при кожній нагоді мати вставляла свої репліки про успішного сина. Син у столиці живе, а значить, людина. Зробив кар’єру, квартиру, дружину, дитину – один!

– Одна дитина, а не троє по лавках. Навіщо було народ жувати трьох? Їх треба вчити! Це зараз легко, а далі. Ось Сашко…

– У Сашка квартира за останнім словом техніки, пилосос сам прибирає, світло само вмикається, вимикається, посуд миється, готову їжу привозять, і хатня робітниця приходить…

– Мамо, я сама все вмію, діти та чоловік допомагають.

– А ось Сашко…

– А ось у Сашка…

– А ось брат твій…

Час минав, діти Насті виросли. Ніхто з них не вступив до Київських інститутів, але всі здобули вищу освіту в рідному місті. З цього приводу мати Насті також висловилася.

– Не вийшло у вас нормально дітей виховати. Ось у Сашка Микита…

– Мамо, у нас добрі діти, а про Микиту ти просто не все знаєш! Ми були в них у гостях, і там не все так добре. Я одразу помітила.

– Не намовляй, якщо не вийшло з тебе нічого, то й із дітей поготів не вийде. Злидні наплодили!

– Так, мамо, з мене нічого не вийшло. Гарна робота, але не у Києві! Чоловік успішний, але не той! Діти з червоними дипломами, але на місцевому рівні!

– Квартира з відмінним ремонтом, тільки домробітниці немає. Просто пилосос, посудомийка, й вимикачем ми самі керуємо.

– Тобі допомагаємо, але не так! Твій Сашко не може навіть грошей вислати вам на ліки, у нього ж там великі витрати!

– Він у люди вибився, а ти ніхто!

Якось Олександр приїхав до батьків. Мати думала, що просто у гості, а виявилося назавжди. Його дружина подала на розлучення, із компанії тестя його звільнили, із сином були великі проблеми.

У рідному місті роботу він не знайшов, зарплата, порівняно з його київською, була зовсім не та.

– Настя, ми вирішили, що синові треба бізнес відкрити. Він готовий. Не працювати ж йому простим інженером після Київських обсягів, – сказала якось мама.

– Вирішили – дійте.

– Від тебе потрібна допомога. Потрібні гроші, кредит. Вам же нічого не треба, ви ж не в Києві.

– Так і Олександр уже не у Києві! Час на землю спуститися.

– Це тобі нічого не треба, а йому треба, він…

– Мамо, ми допомагаємо дітям, вам. Небагато, але кожному. Нам треба міняти машину, і по дрібниці ще.

– Машина зачекає. Гроші для Сашка важливіші.

– Я знаю, мамо. Сашко завжди важливіший. Як тільки в столицю поїхав, то це й почалося. Ні, я не хотіла вчитися у Києві, але ви мені навіть тут не допомогли.

– Будинок твоїх батьків пішов на навчання і життя брата тільки тому, що він вибився в люди. Будинок батькових батьків “їздив” по Києву, адже Саші, великій людині, потрібна була машина.

– Я тоді просила грошей у борг на візок для близнюків. У борг не дали! А ти думала ми до брата їздили в Київ? У нього були? Ні, лише посилки від вас завозили. Жили у готелі. Ми не сподобалися його дружині. Ми ж з області!

– Він з нею вже розлучений і потребує допомоги. Він навіть квартири не має.

– У нього й машини немає, розбита. Синок його постарався.

– Давай не обговорюватимемо його біди, просто допоможемо.

– Ні, мамо! Робота в нашому місті є, зарплати пристойні. Ой, ні, для нього вони непристойно малі. Для нас добре, а йому мізер.

– А що я йому можу дати? Копійки? Грошей на бізнес, потім на машину, потім на квартиру… Ні, мамо! Якось непристойно успішній людині брати гроші у злиденної сестри з області, яка і людиною не стала!

– А ти чому так зі мною розмовляєш?

– Все гаразд, мамо. Просто я зрозуміла, що людиною став лише мій брат. Зараз він живе з вами, а тому нехай вам допомагає. Настала його черга.

– Анастасія! Ти примушуєш нас продати квартиру. Ти розумієш, на що штовхаєш нас?

– Так? Я змушую? Тільки не забудьте купити собі хоча б кімнату.

Квартиру батьки продали, купили маленьку стару однокімнатну. Решту грошей вони віддали Олександру, з якими він поїхав в Київ. Що йому робити в їхньому містечку, якоїсь там області?

Бізнесу не було, а Сашко знову в моїх очах був людиною. Мама знову вказувала Насті на її нікчемність, просила допомоги для себе, потрібний був ремонт у квартирі. Настя помагала, але ремонт робити відмовилася.

– Я ж знаю, що квартира дістанеться братові, тож нехай він займеться її доброустроєм. Він же велика людина!

Гроші у брата скінчилися, і він знову повернувся до батьків. В однокімнатній квартирі було тісно, ​​але нічого не зробити.

Розкладачка на кухні, натомість у “людях” побував. Як виявилося, не на ту конячку поставили батьки, як то кажуть – “лохонулися”…

А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!