Несподівано для себе дізналася, що мама, виявляється, щиро вважає, що допомагала мені будувати бізнес. Мало того, вона впевнена, що у цьому бізнесі вона має частку

Несподівано для себе дізналася, що мама, виявляється, щиро вважає, що допомагала мені будувати бізнес. Мало того, вона впевнена, що у цьому бізнесі вона має частку.

А тепер вона з усією властивою їй простотою вимагала переписати “її” частку на мого братика, який поки що проявив себе тільки на ниві розмноження.

Тільки свій бізнес я від початку і до кінця підіймала сама. Вся мамина допомога полягала лише в тому, що вона періодично сиділа з моєю дитиною.

Та й це траплялося досить рідко, бо я або сиділа із сином сама, або мені допомагала няня. Тож не можна сказати, що я звалила на свою маму турботу про дитину.

Бізнес мій розпочинався з маленького відділу на ринку, це потім вже був магазинчик, а зараз робота з маркетплейсами. Нещодавно ще й про відкриття якоїсь кав’ярні замислилась.

На свою справу я не брала у мами жодної копійки. Все, що мама мені дала, це квартира, за що їй дуже дякую. Вона розділила спадкові квартири порівну – одну мені, другу братові.

Я займалася торгівлею, сама возила та вантажила товар, сама стояла за прилавком, сама бігала інстанціями. А брат одружився і зайнявся тим, що виходить у нього без нарікань – розмножувався.

Мені спочатку було ніколи думати про сім’ю, та й чоловіків відповідних не спостерігалося. А коли таки знайшовся, як мені тоді здавалося, гідний чоловік, я завагітніла.

План був простий. Бізнесом, який тільки-но почав приносити дохід, займатиметься чоловік, а я перший рік посиджу з дитиною, потім подивимося.

Але чоловік виявився слизьким суб’єктом, який одразу почав вимагати переписати все на нього, бо він голова сім’ї й краще розбереться, а моя справа борщі варити та дітям носи підтирати.

На цьому наші шляхи й розійшлися. Чоловік був відправлений якомога далі, а я залишилася з дитиною на руках. Але все одно продовжувала крутитися, бо кожен день простою завдавав збитків.

Мама сама у помічниці не набивалася, але й не відмовляла, коли потрібна була допомога. Розумію, що їй возитися з онуками вже набридло, бо до того моменту брат мав вже двох дітей, які міцно висіли на нашій мамі.

Я розуміла, що вона не двожильна, тому намагалася напружувати її якнайменше, тільки в крайніх ситуаціях. Траплялися вони, на щастя, досить рідко.

Коли все вже котилося відпрацьованими рейками та став з’являтися прибуток, я не скупилася на подарунки рідні. Мама взагалі ні в чому відмови не знала.

Потрібно вставити зуби? Без проблем. Відвезти на відпочинок до моря? Грошей дати? Будь ласка. Зробити ремонт, купити новий диван, змінити телефон – все без запитань.
Я це робила від щирого серця, тому що можу порадувати дорогу людину. Не в оплату за щось там, а просто подарунок коханій мамі.

А ось сама мама, як з’ясувалося, сприймала ці подарунки та взагалі мою допомогу як свою частку від мого бізнесу, який вона допомагала будувати.

Нещодавно стало відомо, що брат зробив четверту дитину, що для їх двокімнатної квартири стане явним перебором. Мама журилася, що братові все не щастить із роботою.

Звичайно, коли йому працювати? Він або дітей робить, або на лікарняних сидить, причому не з дітьми, а сам із собою. Любить брат цю справу ще зі школи – сидиш собі вдома, нічого не робиш.

Лише роботодавцям це не подобається. Тому брат змінив вже не одне робоче місце і зупинятись, як я розумію, не збирається.

Поки я думала, як допомогти братові вирішити проблему з житлом, мама раптом вирішила зайти з іншого боку. Почала розпитувати, як у мене справи із бізнесом. Почула, що непогано, і почала:

– Я ж тобі допомагала бізнес будувати, а тепер хочу, щоби мою частку ти віддала братові, – заявила вона мені.

Я очманіла від такого повороту. Яку це частку і з якою радістю я повинна віддавати братові? А мама і пояснила, що з дитиною моєю сиділа – ось вона і допомога.

Оце так мама загнула, сказати нічого. Не хотілося опускати маму з неба на землю, але довелося. Пояснила, що з бізнесом мені ніхто не допомагав, тому там все моє, і маминої частки там немає і близько.

А вся моя допомога – це від доброти душевної та бажання допомогти родичам, а не якісь дивіденди з маминої частки. Не знаю, з чого вона взагалі про цю частку придумала.

– Ось як! Значить, моя допомога нічого не варта, так? – Образилася на мене мама.

Коли так судити, то вона за цю допомогу вже сповна отримала! Вона стільки не напрацювала, скільки я їй подарувала. Але говорити про це я не стала, і так посварилися вже.

Ще й брат потім зателефонував, теж із претензією, що я мамину допомогу у розвитку бізнесу не оцінила. Соромив, навіть наїжджати намагався.

Щось тепер немає жодного бажання їм допомагати. Чомусь мене таке ставлення дуже образило.