Невдалі шлюби і друг, який умів чекати роками. Влад дочекався мене

Закінчилися важкі, хворі відносини. Було лише одне бажання, лягти і не ворушитися, але я не могла собі цього дозволити. Два моїх сина від першого шлюбу не давали ні хвилини спокою. Старший уже збирався в третій клас, а молодшого треба було вперше відправляти в школу. Суєта, вибір шкільних товарів до першого вересня. Але це все днем. А вночі жахлива туга і самотність …

Так і залізла я на сайти знайомств. Спочатку просто для спілкування. Познайомилася з одним чоловіком. Стали дружити, багато спілкувалися, і було відчуття, що сто років знайомі. Він витягав мене з тієї чорної депресії. Ми зустрічалися вечорами і гуляли по нічному місту. Він слухав і заспокоював мене, давав поради і просто розмовляв. Але зовні він мене не приваблював. Відразу були встановлені рамки дружби.

Пізніше познайомилася з іншим чоловіком. Було в його погляді щось привабливе. Гарні очі і прекрасна усмішка, в яку я і закохалася. Спілкувалися два місяці по інтернету. Переписувалися і зідзвонювалися по відео. Одного разу я жартома сказала, що приїду в гості, Снігуронькою на Новий рік. Жив він в сонячному місті на березі моря. А так як на роботі у мене не давали відпустку влітку, то я і вирішила з’їздити на тиждень, подихати морем.

Так почалася моя екстремально-необдумана і ризикована пригода в житті. Звичайно ж я нікому не говорила про своє рішення. Купила квитки на поїзд, повідомила, що приїду на Різдво. Мама якраз збиралася забрати дітей на зимові канікули в вояж по родичах. Все складалося якнайкраще.

Це був найщасливіший тиждень в нашому житті. Там він залицявся до мене. Пестив і плекав. Цілував ручки. Ми так багато розмовляли, глибоко за північ. Заходи на море і світанки в соснах. Домовилися, що він закінчить справи і приїде до мене. Через два місяці він приїхав. Треба сказати, що він був іноземним громадянином. Щоб він отримав українське громадянство, необхідно було одружитися. Звичайно, він клявся в любові. Була романтика, і все було навіть дуже добре. Діти прийняли його і, коли ми одружилися, стали називати його татом. Але, як часто це буває, після весілля все змінилося.

Мій коханий чоловік став холодний і байдужий до мене. Три роки чоловік був в «заморожуванні». Було відчуття, що я самотня у відносинах. Я намагалася всіма можливими і неможливими способами його «оживити», але всі мої спроби розбивалися об стіну нерозуміння. Єдине, що на нього діяло – це ревнощі. Тільки коли я зустрічалася зі своїм другом, він прокидався зі своєї «кріокамери» і ревнував.

Разом ми зробили йому громадянство, і тепер він був повноправним громадянином країни. Тільки на наших відносинах це позначилося в гіршу сторону. Єдиною моєю віддушиною був той самий друг. Я могла в будь-який час зателефонувати йому, він знову витягав мене з важкій життєвій ситуації, вислуховував мене.

Через три роки марних спроб повернути чоловіка, я вирішила піти. Коли я оголосила йому про своє рішення, у нього раптом все перевернулося, прокинулася любов. Останній рік нашого спільного життя ми прожили «душа в душу», як мені здавалося. Але …

Одного разу я прийшла додому, а на ліжку записка: «Я поїхав і більше ніколи не повернуся». А я залишилася у свого друга.

Так наша п’ятирічна дружба переросла в справжню зрілу любов. Він всі ці роки він чекав мене. А я отримувала свій життєвий досвід. Я розлучилася. Зараз ми щасливі, що все склалося саме так.