Невістка на нас голос підвищує, обзиває, а син мовчить. Вона ж у нього дитину чекає, їй суперечити не можна

Моя невістка і так поступливістю не відрізнялася, а як опинилась в положені, то взагалі у неї стоп-кран зірвало. Почала дозволяти собі підвищувати на нас із чоловіком голос, нас із чоловіком старими ідіотами назвала. А син мовчить, нічого своїй кралі не каже, вона ж дитину чекає, їй суперечити не можна.

Те, яка у нас невістка своєрідна, ми зрозуміли ще до весілля. Їй найбільше підходить визначення хабалка. Грубувата, із проблемами у вихованні. Але сильно зриватися собі вона не дозволяла.

Ми теж не княжої крові, але якась культура спілкування все-таки має бути. Наприклад, сиділи у мене на дні народженні, їй салат не сподобався.

Ну от не сподобався він тобі, так і не їж, у чому проблема? Так ні, треба на весь стіл оголосити, що салат гімно, більше такого не треба готувати.

Я тоді, звичайно, промовчала, але все одно було дуже неприємно. А син її ще за рукав смикає, шепоче щось на вухо, а вона йому заявляє, що якщо салат гімно, то чому вона має мовчати?

Ось крім неї на той нещасний салат ніхто не поскаржився, все з’їли. Мабуть, не таке вже і гімно було, правильно?

На весіллі теж напилася, почала якусь нісенітницю нести, трохи руки на сестру не почала розпускати, їх ледве розняли. Сваха сидить, дивиться на це так спокійно, що я зрозуміла – у неї вже це звична картина. Але все одно, можна ж якось осадити своїх доньок, якщо виховати не вдалося.

Але найгірше стало, коли невістка чекала дитину. Мабуть, зрозуміла, що тепер у неї руки розв’язані та творити може все, що спаде на думку, списавши все на гормони. Але якщо на сина це пояснення діє, то я як жінка, в якої троє дітей, на такі дурниці не ведуся.

Гормони гормонами, але за мовою слідкувати можна запросто. Зміна настрою – це одне, а неприкрите хамство – зовсім інше.

А невістка саме хамила. Всі ці “без вас розберуся”, “вас забула спитати”, “відчепіться”. Після УЗД, коли з’ясувалося, що буде хлопчик, принесли в подарунок набір блакитних пелюшок.

Невістка кричала, як навіжена, що заздалегідь нічого не можна купувати, погана прикмета, чим ми взагалі думали. І син стоїть за її спиною, гладить та шепоче, щоб вона не турбувалася і не надривалася так.

Збиралися нещодавно до ресторану на день народження моєї доньки, ця розумниця поперлася на своїх каблучках, на яких до весілля ходила. Я їй кажу, що їй на такому терміні краще б щось стійкіше обрати, можна ж спіткнутися, зачепиться і впасти. На живіт упаде – сама потім наплачеться.

Так ця дівчина як давай на мене кричати. Навіщо я каркаю, та я прям сплю і бачу, щоб вона ноги переламала, та щоб у мене язик відсох. І прям кричить.

Чоловік за мене заступився, порадив їй язика притримати, не з подружкою спілкується, вона почала психувати, назвала нас із чоловіком старими ідіотами, які їй настрій зіпсували, грюкнула дверима і пішла.

Син побіг за нею, навіть не подумавши просити вибачення. На день народження сестри син так і не з’явився, мабуть, свою кралю заспокоював. А мені ця вся ситуація настрій зіпсувала, звичайно, неабияк. Та й чоловік теж був на нервах.

Я сиділа і думала, що якби моя дочка дозволила собі так зі свекрухою розмовляти, я б їй мізки на місце швидко поставила. Не подивилася б, що вона сама вже мати. Та я б від сорому згоріла перед сватами за таку огидну поведінку.

Син подзвонив, як нічого не сталося за три дні. Я з ним розмовляти відмовилася. Чоловік запитав, чи не хоче він і його краля просити вибачення, син почала щось белькотіти, що він вибачається, а ось невістка зараз у такому становищі, що не треба їй зайвого негативу. А та ситуація була негативною.

Поведінка сина мені незрозуміла. Старша дочка нормальною виховалася, молодший син нормальний, а цей середній і дозволяє дружині такі викрутаси. Бігає навколо своєї дружини, в дупу їй дме, боїться все чогось.

Його батькам висловлюють – а йому все одно. Ось нехай зі своєю дорогою дружиною і сидить удвох. І нехай радіє, що ми з батьком нікому нічого не розповіли, бо ще від брата з сестрою отримав би за свою поведінку.

Загалом не розумію, просто не розумію. Що ми не так зробили? Де його упустили чи це просто в нього такий характер?